— Злодії! Злодії! На поміч! Злодії! — він розчинився в юрбі, що насувалася з кинджалами в руках. Брати-ґобліни без зайвих розпитувань прийняли його у свої лави.

Ковзаючи на розпеченому металі, Гаррі ледве звівся на ноги, знаючи, що єдиний вихід — іти напролом.

— Закляктус! — загорлав він, а Рон і Герміона до нього приєдналися. Струмені червоного світла шугнули в натовп, і деякі ґобліни полетіли шкереберть, проте інші й далі насувалися. Окрім того, Гаррі побачив, як з-за рогу вибігло кілька чаклунів-охоронців.

Заревів прикований дракон — і ґоблінів обпалило вогнем з його пащеки. Чаклуни, позгинавшись, побігли назад, а Гаррі відчув напад чи то натхнення, чи то божевілля. Націлившись чарівною паличкою на товстелезні кайдани, що приковували потвору до підлоги, він закричав:

— Релашіо!

Кайдани зі страшенним брязкотом розкололися.

— Сюди! — заволав Гаррі й кинувся до сліпого дракона, відстрілюючись від ґоблінів приголомшливими закляттями.

— Гаррі… Гаррі… що ти робиш?! — крикнула Герміона.

— Сюди, вилазьте на нього, швидше…

Дракон ще не второпав, що його звільнили. Гаррі намацав ногою вигин його задньої лапи й видерся йому на спину. Драконяча луска була тверда як сталь. Звір навіть не відчув на собі хлопця. Гаррі простяг руку, Герміона вхопилася, за нею виліз і Рон. Наступної секунди дракон збагнув, що він розкутий.

Він заревів і став дибки. Гаррі притисся до нього коліньми, з усієї сили вчепившись за нерівну луску. І тут дракон змахнув крильми, розкидавши на всі боки, наче кеглі, верескливих ґоблінів, і злетів. Гаррі, Рона й Герміону, що припали йому до спини, боляче тернуло об стелю, коли дракон пірнув униз, летячи до отвору в коридорі, а ґобліни, переслідуючи його, метали кинджали, що відскакували від панцирних боків.

— Ми тут не прослизнемо, він завеликий! — закричала Герміона, але дракон роззявив пащу, з неї знову вирвався вогонь, стіни похилого тунелю тріснули й обвалилися. Наділений страшною силою дракон пазурами розчищав собі дорогу. Гаррі міцно заплющив очі від пилюки й жару. Оглушений гуркотом каміння і драконячим ревом, він відчайдушно чіплявся за луску, боячись будь-якої миті зірватися вниз, і тут почувся Герміонин крик:

— Дефодіо!

Вона допомагала драконові розширити коридор, зрізаючи брили зі стелі, а він рвався до свіжішого повітря, подалі від крикливих і брязкітливих ґоблінів. Гаррі й Рон теж почали громити стелю довбальними закляттями. Вони проминули підземне озеро, і величезний ревучий плазун відчув попереду простір і волю. Позаду залишався коридор, у якому метався його шпичастий хвіст, падали здоровенні брили каміння, розколювалися велетенські сталактити, і дедалі глухіше лунав ґоблінський брязкіт, а полум’я з драконячої пащеки розчищало їм дорогу вперед…