— Ви знаєте, що робити, — сказав Ґрипхук Гаррі, Ронові й Герміоні. — Він почує ці звуки — злякається болю і відступить назад, а Боґрод тоді має прикласти долоню до дверей сховища.

Вони знову зайшли за ріг, трясучи брязкунами, і цей гамір луною відбивався від кам’яних стін, стократ сильнішаючи. Гаррі здавалося, що в голові йому все аж вібрує від цього дзенькоту. Дракон ще раз хрипко заревів і відступив. Гаррі бачив, як він тремтить, а коли вони підійшли ближче, помітив на його морді рубці від жахливих порізів, і здогадався, що коли дракон чує дзвін брязкунів, то боїться, що його знову поранять розпеченими мечами.

— Змусь його прикласти руку до дверей! — звелів Ґрипхук Гаррі, і хлопець знову націлив чарівну паличку на Боґрода. Старий ґоблін підкорився, притис долоню до дерева, і двері сховища розтанули, відкривши велику печеру, заповнену до самої стелі золотими монетами й чашами, срібними обладунками, шкурами дивовижних істот з довжелезними голками чи з обвислими крильми. А ще там були настоянки й відвари в коштовних баклагах та череп — ще й досі в короні.

— Шукаймо, швидко! — гукнув Гаррі, й усі бігцем зайшли у сховище.

Він уже описував Ронові й Герміоні чашу Гафелпаф, проте якщо у сховищі зберігався інший, невідомий йому горокракс, то він не знав, на що той схожий. Та не встиг він як слід усе роздивитися, як за спинами в них глухо клацнуло. Знову з’явилися двері, замкнувши їх у сховищі, а все довкола поглинула суцільна темрява.

— Нічого, Боґрод нас визволить! — сказав Ґрипхук, коли Рон спантеличено зойкнув. — Ви можете засвітити свої чарівні палички? Та швидше, бо часу обмаль!

— Лумос!

Гаррі обвів засвіченою чарівною паличкою сховище. Заблищало коштовне каміння, і Гаррі побачив фальшивий Ґрифіндорів меч, що лежав на верхній полиці серед плутанини якихось ланцюгів. Рон і Герміона теж засвітили чарівні палички і взялися оглядати гори коштовних предметів.

— Гаррі, невже це?.. А-а!

Герміона закричала від болю, й Гаррі повернув до неї свою чарівну паличку саме вчасно, щоб побачити, як з її рук випав прикрашений коштовним камінням келих. Та коли він торкнувся землі, то розколовся на безліч інших келихів, і вже за секунду вся підлога була всіяна однаковісінькими посудинами, що розліталися навсібіч, і серед них годі було впізнати перший, оригінальний, келих.

— Він мене обпалив! — застогнала Герміона, смокчучи вкриті пухирями пальці.

— Вони наклали множинне й палюче закляття! — сказав Ґрипхук. — Усе, чого ви торкнетесь, пектиме вас і буде множитися, але всі ці копії нічого не варті. Якщо ж ви й далі хапатимете скарб, то врешті-решт вас просто розчавить вагою золота, якого ставатиме все більше й більше!