— Вони виростали в одному й тому селищі під Чикаго. Друзі дитинства.

— Але цю фотографію зроблено недавно, підозрюю — на одному з курортів десь на півночі або на заході Франції. Де саме — це ми легко дізнаємося. Хто він, цей чоловік?

— Письменник, — відповів я хоробро. Інспектор ледь звів угору свої кущисті брови — мабуть, він невисоко цінував моральні якості людей моєї професії. — Людина незалежна, із статками, — додав я, щоб звучало поважніше.

— Де він зараз?

Знов мені кортіло сказати, що не знаю, та знов я вирішив, що це може тільки погіршити справу. Французька поліція, може, й не бездоганна, та знайти потрібну їм людину вони вміють швидко.

— Він проживає в Санарі.

Інспектор підвів голову — видно було, що він зацікавився. — Де саме?

Я пам’ятав слова Ларрі про те, що Огюст Котте здав йому свій будиночок, і, повернувшись на різдво додому, запросив його до себе погостювати, та Ларрі, як і слід було сподіватись, відмовився. Я дав інспекторові його адресу.

— Зателефоную в Санарі, накажу, щоб його приставили сюди. Певне, варто його допитати.

Видно було, що інспектор так і вхопився за цю ідею: ось кого слід запідозрити! — але мене це тільки насмішило. Я не сумнівався, що Ларрі легко доведе свою цілковиту непричетність до цієї справи. Я попросив інспектора розповісти все, що було відомо про сумну кончину Софі, але він тільки доповнив кількома подробицями те, що я вже знав. Двоє рибалок витягли тіло на берег. «Зовсім голу» — це було романтичне перебільшення мого поліцейського із Сен-Жана. Вбивця залишив на жертві пояс і ліфчик. Якщо Софі була одягнена так само, як того дня, коли я востаннє її бачив, то він стягнув з неї тільки светра і штанці. При ній не було нічого, що засвідчувало б її особу, і поліція дала оголошення в місцевій газеті. На те оголошення прийшла жінка, що тримала в глухому завулку мебльовані кімнати, куди чоловіки могли приводити жінок чи хлопчиків. Вона була агентом поліції і постачала дані про те, хто й чого ходить до її закладу. З’ясувалось, що Софі виселили з готелю на набережній, де вона жила, коли я здибався з нею, — навіть терплячий господар не витримав такої скандальної поведінки. Софі попросила ту жінку здати їй номер із крихітною вітальнею. Це приміщення вигідніше було здавати на короткий час, по два-три рази на ніч, але Софі запропонувала добру плату, і господиня згодилася брати з неї помісячно. І ось вона прийшла до поліції й розказала, що вже кілька днів, як відсутня її квартирантка. Вона, мовляв, не турбувалась, гадала, що та поїхала до Марселя чи до Вільфранша, куди прибули кораблі британського торговельного флоту — такі події завжди приваблюють жінок, молодших і старших, з усього узбережжя. Але потім прочитала оголошення в газеті й подумала, чи не про її квартирантку мова. Їй показали тіло, й, повагавшись хвилину, вона впізнала в ньому Софі Макдональд.