— Навіщо? — спитав я. — Я тільки трохи знайомий із місіс Макдональд.

Я вже подумав, чи не втрапила вона в яку халепу, пов’язану швидше всього з опієм, але не розумів, яке це могло мати відношення до мене.

— Це мене не обходить. З’ясовано неспростовно, що ви мали якісь стосунки з цією жінкою. Вона п’ять днів не приходила до себе на квартиру, а це в гавані витягли з води тіло, і поліція має підстави вважати, що то вона. Треба, щоб ви впізнали її.

Холодний дрож струснув мене. Хоч я не дуже й здивувався. При тому житті, яке вона провадила, легко було припустити, що в хвилину відчаю вона може накласти на себе руки.

— Але ж її можна легко впізнати за одежею та документами?

— Її знайшли зовсім голу, з перерізаною горлянкою.

— Милий боже! — мовив я з жахом. І почав міркувати. Я знав, поліція могла й силоміць потягти мене туди, і вирішив, що краще вже скоритися добровільно. — Гаразд. Я приїду першим поїздом, на який встигаю.

Я глянув на розклад І побачив, що встигаю на поїзд, який прибуває в Тулон під шосту годину. Бригадир сказав, що негайно повідомить про це головного інспектора по телефону, і попросив мене, як приїду, відразу з’явитися в поліцію. Того ранку я більше не сідав за роботу. Поклав у валізку найнеобхідніші речі й після другого сніданку поїхав на вокзал.

II

II

Коли я з’явився до головного управління тулонської поліції, мене зараз же провели до кабінету головного інспектора. Він сидів за столом, огрядний, смаглявий, понурий, — чи не корсиканець. Окинувши мене, певне, за звичкою, підозріливим поглядом, він помітив стрічку ордена Почесного легіону, яку я завбачливо приколов до петельки, і вже з єлейною усмішкою запропонував мені сісти, почав багатослівно вибачатися за те, що мусив потурбувати таку високошановну, як я, людину. Я таким самим тоном запевнив його, що для мене це просто щастя — бути йому корисним. Потім ми перейшли до справи. Він заговорив, дивлячись на розкладені перед ним папери, й знову став самим собою — грубуватим, безцеремонним поліцейським чином.

— Це брудна історія. Виявляється, у цієї Макдональд препогана репутація. П’яниця, наркоманка, німфоманка. Спала не тільки з матросами, а й з усякою місцевою наволоччю. Як це може бути, що ви, людина такого віку й становища, були знайомі з такою особою?

Мені кортіло відповісти, що це не його справа, але як сумлінний читач сотень детективних романів я знав, що з поліцією краще бути чемним.

— Я знав її дуже мало. Познайомився з нею в Чикаго, коли вона була ще дівчам. Згодом вона там-таки вийшла заміж за одного хорошого чоловіка. Потім, років зо два тому, я знов зустрів її в Парижі — з’ясувалось, що у нас із нею є спільні знайомі.