Більше начебто не було про що говорити, і ми доїли сніданок у приязній мовчанці. Я замовив кави. Ларрі закурив люльку, а я — сигару. Я задумано дивився на нього. Відчувши мій погляд, він звів на мене очі — в них блиснув лукавий вогник.

— Якщо вам кортить сказати, що я дурень несосвітенний, то не соромтесь. Я ніскілечки не ображусь.

— Ні, таке мені не кортить. Я тільки подумав, чи не склалося б ваше життя гармонійніше, коли б ви одружились, обсадилися дітьми, як усі люди.

Він усміхнувся. Я вже мабуть, разів двадцять розписував, яка чудова у нього усмішка — мила, довірлива, затишна. Та усмішка відбивала всю його чарівливу щирість і правдивість, але нині я згадав про неї ще раз, бо в ній з’явилося ще й щось сумовите і лагідне.

— Це вже запізно. З усіх жінок, яких я стрічав у житті, я міг би одружитися тільки з бідолашною Софі.

Я вражено подивився на нього.

— І ви це кажете після всього, що сталось?

— Вона мала прекрасну душу — палку, щедру й натхненну. Вона плекала високі ідеали. Навіть у тому, як вона наприкінці прагнула згуби, крилася якась трагічна велич.

Я мовчав, не знаючи, як поставитися до цих дивних суджень.

— Чом же ви ще тоді не одружилися з нею?

— Вона була дитина. Сказати правду, коли я ходив у дім її дідуся і ми з нею читали вірші під в’язом, я сам не розумів, скільки духовної краси має в собі це худюще дівчисько.

Дивно, подумав я, він навіть не згадав Ізабелли. Не міг же він забути, що був заручений з нею. Можна було хіба припустити, що він не надавав тому епізодові особливого значення, мовляв, були обоє молоді, нерозумні й самі не знали, чого хотіли. Я був ладен повірити, що йому ніколи й на думку не спадало, як вона відтоді за ним тужить.

Нам пора була вже рушати. Ми вийшли на площу, де Ларрі поставив свою машину, тепер уже добряче пошарпану, й поїхали до моргу. Трунар у всьому дотримав слова. Під безхмарним небом, на дужому вітрі, що гнув цвинтарні кипариси, вся церемонія відбулася діловито й швидко, й тим-то видалася ще жахливішою. Коли все скінчилося, трунар щиро потис нам руки.

— Ну, панове, я сподіваюсь, що ви задоволені. Все пройшло дуже добре.

— Дуже добре, — відгукнувся я.

— Прошу мсьє не забути, що я завжди до його послуг, коли тільки виникне потреба. Обслуговуємо клієнтів і за межами міста.

Я подякував йому. Біля воріт цвинтаря Ларрі спитав, чи потрібен він мені ще для чогось.

— Та ні.

— Я хотів би якнайхутчій повернутися назад у Санарі.

— Підкиньте мене спочатку до мого готелю, добре?