— Вона була твереза?

— Досить твереза. Вона розповіла мені, чому так сталося, що вона з доброго дива щезла за кілька днів до того, як мала вийти заміж за Ларрі.

Ізабеллине обличчя закам’яніло. Я слово в слово переповів їй те, що довідався від Софі. Ізабелла слухала насторожено.

— Я відтоді багато про це думав, і що більше думав, то дужче переконувався: щось тут негаразд. Я снідав у вас разів двадцять, і жодного разу у вас до сніданку не подавали горілки. Того дня ви снідали самі. Чому ж тоді на таці разом із чашкою від кави стояла пляшка зубрівки?

— Дядечко Елліот якраз прислав її мені. Я хотіла перевірити, чи й справді вона так мені смакує, як смакувала в «Ріці».

— Так, я пригадую, як ви тоді її розхвалювали. Мене це здивувало, адже ви не п’єте міцних напоїв — бережете здоров’я. Я тоді подумав, що це ви зумисне дражните Софі. Що ви просто виливаєте свою злість.

— Дякую.

— Взагалі-то ви ніколи не спізнюєтесь і не підводите людей, з якими домовилися про зустріч. Чому ж ви пішли з дому, коли знали, що Софі заїде до вас у такій важливій для неї та й для вас цікавій справі, як примірка її весільної сукні?

— Вона ж сама вам це пояснила. Мене так непокоїли зуби Джоун. Наш зубний лікар просто закиданий роботою, і я мусила погоджуватися на той час, який він призначав мені.

— Про наступний прийом домовляються із зубним лікарем перш ніж попрощатися з ним.

— Знаю. Але вранці він подзвонив мені, сказав, що не зможе прийняти нас, як домовлялись, і запропонував перенести візит на третю годину. Звісно, я погодилась.

— Чом було не послати до нього Джоун із гувернанткою?

— Воно ж, бідолашне, так боялось. Я знала, що зі мною їй не так буде страшно.

— А коли ви повернулись і побачили, що Софі пішла, а пляшка зубрівки майже вся випита, це вас не здивувало?

— Я подумала, що їй набридло чекати й вона поїхала до Моліне сама. А коли я приїхала туди й почула, що вона не з’являлась, то просто не знала, що й думати.

— А зубрівка?

— Ну, я помітила, що її дуже поменшало. Але подумала, що то Антуан випив, хотіла вже й висварити його за це, але ж він слуга дядечка Елліота, Жозефів друг, то я вирішила, не здійматиму бучі. Слуга з Антуана дуже справний, а коли зрідка він вип’є чарчину, то чи мені його за те ганити?

— Яка ж ви брехуха, Ізабелло.

— Ви мені не вірите?

— Аніскілечки.