— Грей, ви ж знаєте, чудовий ділок, — сказала Ізабелла.

— Та не в лісі виріс, — усміхнувся він.

І почав, як завжди надто багатослівно, розповідати мені про фірму, до якої вступає, але я не дуже знаюся на таких речах і втямив, по суті, одне: що йому випадає добра нагода заробити купу грошей. Він так захопився тим, про що розповідав, аж запропонував Ізабеллі:

— Слухай, на якого дідька нам здалися ті їхні запросини? Може, підемо та посидимо отак утрьох десь у ресторані?

— Ну що ти, любий, хіба можна. Адже обід дають на нашу честь.

— Та й я не зміг би скласти вам компанію, — втрутився я. — Коли я довідався, що вечір у вас зайнятий, я зателефонував Сюзанні Рув’є і домовився про побачення з нею.

— Хто така Сюзанна Рув’є? — спитала Ізабелла.

— Так, одна з дівчат, що їх мав Ларрі, — сказав я, щоб подражнити її.

— Я завжди підозрював, що Ларрі десь ховає гарненьку любасю, — підхопив Грей із добродушним сміхом.

— Дурниці, — відрізала Ізабелла. — Про інтимне життя Ларрі мені все відомо. Його просто немає.

— Ну, коли так, то вип’ємо на прощання, — запропонував Грей.

Ми випили, і я попрощався з ними. Вони вийшли провести мене в хол, і, поки я одягав пальто, Ізабелла підхопила Грея під руку й, горнучись до нього, зазирнула йому в вічі з виразом, що чудово імітував ту ніжність, у недостатності якої я її звинуватив.

— Скажи мені, Грею, тільки щиро, я, по-твоєму, черства?

— Ну ній ти, люба, зовсім ні! А що, хтось тобі таке сказав?

— Ні.

Вона повернулася до нього спиною і показала мені язика, що Елліот, безсумнівно, визнав би за негожий для світської дими вчинок.

— Це не одне й те саме, — шепнув я, ступаючи за поріг і зачиняючи за собою двері.

IV

IV

Коли я знов опинився в Парижі, Метьюріни вже виїхали, і в Елліотовій квартирі жили інші люди. Мені забракло Ізабелли. На неї приємно було дивитися, з нею легко розмовлялось. Вона була кмітлива й незлопам’ятна. Більш я ніколи її не бачив. Сам я не люблю та й лінуюсь писати листи, а Ізабелла просто не вміє їх писати. Якщо не випадає спілкуватися по телефону чи по телеграфу, то вона воліє взагалі не спілкуватись. На різдво я отримав від неї листівку із зображенням гарного, з колоніальним ґанком будинку, обсадженого віргінськими дубами, — напевне, це був той самий будинок, якого вони не змогли продати, коли так потребували грошей, а тепер, очевидно, передумали продавати. Поштовий штемпель свідчив, що вкинуто листівку в Далласі, з чого я виснував, що Грей щасливо влаштувався і вони загніздилися на новому місці.