— Та в мене… — хотів був заперечити, та вона безцеремонно його урвала.

— Я знаю, що є в тебе. Ти можеш не віддавати мені цих грошей, які тобі дав бідолашний Дольф за свою смерть. Я ставлю іншу умову. І ти її виконаєш. Я ж, у свою чергу, обіцяю тобі віддати чек і тим самим назавжди поховати правду про трагічну долю містера Сенкергофа.

Яким розглядав її так, ніби ніколи раніше не бачив. Руде жорстке волосся, велике чоло, подвійне підборіддя, зелені вузькі очиці, повні рожеві губи, великий, трохи задертий угору ніс і глибока зморшка поміж густих темно-рудих брів. Вона не була гарною, але й страшною вона не була. Звичайна жінка, яких багато у світі.

— Моя умова така: ти одружуєшся зі мною, виконуєш усі мої забаганки, повністю мене забезпечуєш, а протягом десяти років кладеш на мій рахунок певні суми грошей із таким розрахунком, щоб, коли ці десять років минуть, я змогла прийти в банк і зняти мільйон доларів. Ось що ти робитимеш, Герцелю, в ім'я свого порятунку.

— І в мене нема іншого виходу?

Вона затримала свій погляд на його руках, вони дрібно тремтіли.

— Я маю таку неприємну особливість, — гидко всміхнулася, — я одержую насолоду від того, що змушую людей страждати.

— Я згоден. — Яким підвівся й розвернувся, щоб іти.

— Розпишемося за місяць. І саме за місяць, тридцятого липня, почнеться відлік часу. Рівно через десять років, тридцятого липня, я піду в банк. І якщо на моєму рахунку не буде необхідної суми, чуєш, Якиме, — ухопила його за полу піджака, — я перетворю твоє життя на пекло.

Він ішов уздовж трояндових кущів і молодих лип, а за спиною сміялася вона. І гидко та страшно було йому від того сміху, і проклинав він той день, коли згодився убити Дольфа Сенкергофа. Але змінювати щось було вже запізно.

Клацнув замок вхідних дверей, і цей звук урвав Якимові спогади, повернувши його до реальності. Донька прийшла. Вона посміхнулася батькові, і, приклавши палець до вуст, показала поглядом у бік кімнати, де спала її мачуха, і жестами зобразила, як та кричатиме, якщо її розбудити раніше десятої. Яким дав зрозуміти, що жарт йому сподобався, і підійшов до плити. Лія була трохи напідпитку. Шкільні канікули почалися ще місяць тому, а вона ще не встигла нагулятися вдосталь. Її щовечора коханий хлопець забирав машиною й віз до клубів та ресторанів. Кілька разів вони їздили в Одесу, так, на два-три дні, потім поверталися засмаглими та щасливими. Щоправда, Рахіль завжди вміла зіпсувати Лії настрій, з'явившись несподівано в залі чи на кухні і сказавши їй кілька неприємних слів. Потім вона безцеремонно просила залицяльника забиратися до дідька, брала Лію за руку, вела до ванної, змивала з її обличчя косметику і казала, що наступного разу змусить її з'їсти помаду й пудру. Лія страшенно ображалася, позирала на тата, шукаючи в нього захисту, але той розводив руками й опускав очі. Він не міг їй нічим допомогти.