— Сегодня 30-е июля, медсестра Рахиль Моровиц. — Він дістав із гаманця календарик і тицьнув їй під носа. — Ровно десять лет назад мы с тобой заключили сделку, и ты о ней очень хорошо помнишь. Так вот, — узяв до рук портфель і витягнув звідти папери, серед них був конверт, він розірвав його й дістав банківську картку, — возьми, с помощью этой карточки ты сможешь снять в любом банке мира необходимую тебе сумму денег. Код — в конверте, — віддав їй і його, — я перевел на счет один миллион долларов США, все, что ты просила. — Вона дивилася на нього розгублено й водночас вороже, здавалося, вона побачила привида чи їй сказали, що настав кінець світу. Таким був вираз її обличчя, коли він сказав їй про мільйон. — Давай мне чек.

Рахіль заохала, кілька разів зойкнула і попленталася в кімнату. Може, вона й хотіла щось учинити, але якось нутром відчула, що вдіяти нічого не зможе, вона програла, і це було надто очевидно. Вийшовши знову в коридор, вона тримала в руці той самий надірваний чек, на якому ще залишилося чорнило від ручки Дольфа Сенкергофа, якому Герцель допоміг покинути цей світ.

— Возьми, Иоаким, — він узяв чек і, діставши з кишені запальничку, одразу спалив папірець, попіл розвіяв і задоволено всміхнувся.

— Я заберу детей и уеду на недельку в Крым. Когда мы вернемся, я хочу, чтобы тебя уже здесь не было. И я не хотел бы видеть тебя когда-либо, медсестра Рахиль Моровиц. Мы квиты.

Вона дивилася на нього так, як підбитий стрілою хижак дивиться на мисливця, шию якого врятували від гострих зубів звіра тільки якась секунда і влучність друзів. Так не хочеться вмирати, а ще більше відчаю додає усвідомлення того, що ти помираєш сам і що ніколи вже не зможеш помститися людині за свою смерть.

Яким покликав Давида, наказав узяти необхідне, потім поцьомав у щічку Лію, і, пообіцявши купити все, потрібне для відпочинку, дорогою, відчинив двері і, навіть не глянувши на Рахіль, пішов до ліфта. Коли за тиждень сім'я Герцелів повернеться до квартири, Рахілі Моровіц там уже не буде, не буде і її речей. Тільки в кухні на столі лежатиме записка.

Записка

«Будь ты проклят, Герцель, ты, и твои дети, и дети детей твоих. Будь ты так же несчастлив, как несчастна я».

«Будь ты проклят, Герцель, ты, и твои дети, и дети детей твоих. Будь ты так же несчастлив, как несчастна я».

Він кинув папірець до попільнички і клацнув запальничкою. Спостерігав за тим, як вогонь зжирає сантиметри паперу й написані нею слова. Потім він подув на попіл, і той розлетівся по столу. Яким змів його в долоню і, відчинивши вікно, пустив за вітром, сказавши тихо-тихо: «Наче й нічого не було, ніколи й нічого». Потім поглянув на небо і, посміхнувшись, заплакав. Плакати Герцель не любив.