— Там таке почалося… — тягучим грудним голосом проказав чоловік, — …ну, після того, як ти пішла. Жерару ледь не натовкли пику.

— Хто?

— Першим поліз Робер Паск’єр — насилу відтягли. Потім я хотів йому тріснути…

— Ти? — Діана ледь не пирснула.

— Ну, так, трохи… але стримався. Всі розсердилися на нього. І нам дуже соромно.

— Усе гаразд, — вона опустила голову. Після згадки про Пеллеріна і його образливі слова настрій умить змінився. Сльози мимоволі потекли знову.

— Припини, Діано, не треба, — Марсель нависнув над жінкою, обережно поклавши руку на округле плече. — Він того не вартий.

Її втішали не так слова, як низький, заспокійливий тембр його голосу. Він підступив на крок, по суті, пригорнувши Діану до себе. Вона підняла голову. Цілу хвилину, подумки рахуючи пришвидшені удари серця, вони стояли обличчям до обличчя, зазирали один одному в очі; вона відчувала його дихання, а він ловив губами її подих.

— Будь ласка, не плач, — так тихо, що Діана ледве розчула слова, промовив Марсель. — Я почуваюся винним перед тобою.

— Я не плачу, — сказала вона, думаючи про те, як давно не мала чоловіка.

Сліз і справді більше не було. На щоках, на яких відновився рум’янець, залишились тільки сліди від солоних краплин. Натомість Діана відчула, як внизу живота почало плавитися щось гаряче, зволожуючи трусики і внутрішню поверхню стегон.

Несподівано Марсель підняв руку до її обличчя й обережно провів великим пальцем по щоці, стираючи вогкий слід від сльози. По Діаниній спині аж до шиї пробіглись мурашки. Цілковито, повністю віддаючись шаленому пориву, підкоряючись трепетливому теплу, що виривалося з її живота і яскравими хвилями розходилось по тілу, вона витяглась, ставши на пальці, обома руками обхопила Марселя за шию і потягла масивну голову на себе. Здавалося, він не зігнеться, не поворухнеться навіть — такий міцний і кряжистий, неначе столітній дуб, проте тіло француза виявилось на диво податливим. Він, не опираючись, опустив голову, і Діана поцілувала його в губи… Зупинилась, занепокоєно — і з надією — чекаючи реакції.

Марсель нахилився ще нижче і накрив її рот своїми губами.

Притискаючись, тонучи в безмежно глибоких обіймах, вона почула, як гучно калатає його велике серце. Відірвавшись від її губ, чоловік узявся виціловувати очі, повіки і щоки, губами висушуючи стежки, якими скочувались до підборіддя краплини сліз.

Гаряча, млосна слабкість у колінах примусила Діану впертися стегном в умивальник. Француз опустив руки і стиснув долонями її сідниці, намацуючи пальцями тонку смужку трусиків. Він відчув — і побачив крізь не надто цупку тканину сукні, — як майже миттєво після доторку до сідниць соски на її грудях затверділи.