Перш ніж вийти з машини, Лізі легенько доторкнулася до своєї лівої груді правою долонею, наперед скривившись від гострого болю, який сподівалася відчути. Але відчула лише легеньке пульсування. «Дивовижно, — подумала вона. — Я почуваю себе так, ніби доторкаюся до синця тижневої давності. Щоразу, коли почнеш сумніватися в реальності Місячного Кола, Лізі, ти лише згадай, що він зробив із твоєю груддю лише якихось п’ять годин тому і як вона почуває себе тепер».

Вона вийшла з машини, замкнула її ключем програмного управління, потім якусь мить роздивлялася навкруг себе, намагаючись добре запам’ятати це місце. Вона не змогла б пояснити, навіщо вона це робить, не бачила ніякої очевидної причини для цього, принаймні такої, до якої вона могла б доторкнутися пальцем, навіть якби захотіла. Це було просто одним з етапів її сьогоднішнього візиту, як ото, коли ти вперше випікаєш хліб за рецептом куховарської книги.

Нещодавно залитий гудроном і розкреслений, паркувальний майданчик для машин відвідувачів здався їй дуже схожим на той паркувальний майданчик, на якому впав її чоловік вісімнадцять років тому, і вона знову почула примарний голос асистента професора Роджера Драпаела, того спеченого на південному сонці паскудника, який сказав: «Ми підемо через отой паркувальний майданчик до Нелсон-Холу — там діє система кондиціонування повітря». Але тут немає Нелсон-Холу; Нелсон-Хол був у Країні Давно, і тоді ж таки був чоловік, який приїхав туди, щоб викопати лопату землі й урочисто відкрити будівництво Бібліотеки Шипмена.

Над акуратно підстриженими живоплотами вона побачила не будівлю англійського факультету, а гладенькі стіни з цегли та прозорого скла психіатричної лікарні двадцять першого сторіччя, чистої, добре освітленої будівлі, де міг би закінчити своє життя її чоловік, коли б якась невідома спора, що її лікарі в Баулінґ Ґрін зрештою вирішили назвати пневмонією (ніхто не хотів писати «Причина нез’ясована» на свідоцтві про смерть чоловіка, про чий скін буде повідомлено на першій сторінці «Нью-Йорк Таймс»), не покінчила з ним раніше.

По цей бік живоплоту стояв дуб; Лізі припаркувалася так, щоб її БМВ розташувався в його затінку, хоч і справді побачила, як на заході збираються хмари, тож, мабуть, заступник шерифа Джо Олстон мав рацію, попереджаючи її про бурі та грози, які можуть початися десь надвечір. Дерево було б чудовим прикметним знаком, якби воно стояло тут тільки одне, але воно було не одне. Цілий ряд дубів вишикувався перед живоплотом, і Лізі всі вони здавалися однаковими… та яка, зрештою, в біса, різниця?