А Лізі, яка готувалася до важливої зустрічі в кабінеті свого чоловіка уже через шість годин, не мала часу, щоб супроводжувати сестру в її дивній подорожі. Вона ковтнула свого майже позбавленого смаку трунку — їй захотілося кока-коли, але verboten,[68] через кофеїн — і відставила його вбік. Вона розглянулася навколо, аби переконатися, що вони тут самі-одні, і стягла руки Аменди з її колін, намагаючись не морщитися від слизького відчуття мазі та горбкуватих ліній порізів, які гоїлися під нею. Якщо Аменді й було боляче від таких рухів, вона цього не показувала. Її обличчя залишалося гладеньким і безвиразним, наче вона спала з розплющеними очима.

— Амендо, — сказала Лізі. Вона намагалася налагодити контакт очима зі своєю сестрою, але це було неможливо. — Амендо, послухай мене тепер. Ти хотіла допомогти мені розчистити те, що Скот залишив за собою, і я потребую, щоб ти допомогла мені в цьому. Мені потрібна твоя допомога.

Ніякої відповіді.

— Є один поганий чоловік. Божевільний чоловік. Він чимось схожий на того сучого сина Коула в Нешвілі — дуже насправді схожий, — але я не зможу виплутатися з цієї халепи сама-одна. Ти маєш повернутися звідти, де ти є, й допомогти мені.

Ніякої відповіді. Аменда дивилася пустим поглядом на гравців у крокет. Крізь гравців у крокет. Десь торохтіла газонокосарка. Паперові чашечки із соком стояли на столі, в патіо, столі, який не мав кутів, бо в цьому місці кути були так само verboten, як і кофеїн.

— Ти знаєш, що я думаю, Мендо-Кролику? Я думаю, ти зараз сидиш на одній із кам’яних лав разом із рештою тих дуркуватих психів, витріщившись на озеро. Я думаю, Скот бачив тебе там під час одного зі своїх візитів і сказав собі: «А, вона любителька себе різати. Я одразу впізнаю любителів себе різати, коли їх бачу, бо мій тато теж належав до цього племені». Він сказав собі: «Це жінка, яка переселиться сюди дуже рано, якщо хтось не встромить палицю їй у колеса, так би мовити». Я правильно розповідаю, Мендо?

Ніякої реакції.

— Я не знаю, чи він передбачив появу Джима Дулея, але він передбачив, що тобі судилося закінчити своє життя у Ґрінлоні й ти не зможеш цього уникнути, як не може лайно уникнути, щоб не прилипнути до ковдри. Ти пам’ятаєш, як Денді іноді казав цю фразу, Мендо? Лайно не може уникнути, щоб не прилипнути до ковдри. А коли наша добра матінка кричала на нього, він казав, що лайно схоже на чорта, бо воно не пітніє. Ти пам’ятаєш?

Знову жодної реакції від Аменди, лише пустий божевільний погляд.

Лізі подумала про ту холодну ніч, коли Скот сидів у кімнаті для гостей, а надворі завивав вітер і палахкотіло небо, й наблизила свої губи до Амендиного вуха.