«ЧЕТВЕРО ХЛОПЦІВ У СПИСКУ «УСІХ ЗІРОК» УНІВЕРСИТЕТУ ПІВДЕННОЇ КАЛІФОРНІЇ» — такий був заголовок. А під ним — вони всі у формах: кетчер і лівий філдер зі школи Ферв’ю-Хай, чорнопикий шорт-стоп[112] із Маутфорда і він, Тод, у дальньому правому кутку, котрий широко всміхався світові з-під козирка своєї бейсболки. Він пробіг очима статтю і зрозумів, що Біллі Делайонз потрапив у команду-дубль. Хоч щось приємне. Делайонз міг до посиніння й випадіння язика патякати, що він методист, але Тода він не обдурить. Тод прекрасно знав, хто такий Біллі Делайонз. Мабуть, треба познайомити їх із Бетті Траск, то ще одна жидівка. Він довго над цим міркував, а минулого вечора вирішив, що точняк. Траски косили під білих, але один погляд на її ніс й оливкову шкіру (а в її старого справи були ще гірші) — і все ставало зрозуміло. Може, тому він і не зміг підняти свого дружка. Усе ж просто: до члена дійшло раніше, ніж до мозку. Та кого вони взагалі думали надурити, назвавшись Трасками?

— Синку, ще раз вітаю.

Він підвів погляд і перше, що побачив, — батькову простягнуту руку, а далі — дурнувату усмішку на його лиці.

«Твій друзяка Траск — жидяра! — так і хотілося заволати батькові в обличчя. — Ось чому в мене вчора не встав на його хвойду-дочку. У цьому причина! — Та навздогін цьому холодний голос, що іноді лунав у такі миті, піднявся з глибин його єства й перекрив дорогу стрімкому потоку ірраціональності, неначе

(НЕГАЙНО ВІЗЬМИ СЕБЕ В РУКИ)

важка сталева брама зачинилася.

Він потис батькові руку. Безхитрісно всміхнувся батькові, чиє обличчя досі сяяло від гордощів. Сказав:

— Ой, тату, ну дякую.

Вони залишили газету розгорнутою на тій сторінці, і Дік наполіг, щоб Тод написав для Моніки записку та підписався: «Твій усезірковий син, Тод».

22

22

Ед Френч, він же Губошльоп Ед, він же Кед Піт і Кедмен, а також Ґумка Ед Френч, приїхав у маленьке мальовниче приморське містечко Сан-Ремо на конференцію шкільних психологів. То була викидня часу в чистому вигляді (єдине, у чім могли дійти згоди шкільні психологи, то це в тому, щоб ніколи ні в чому не доходити згоди), і він уже наступного дня знудився від усіх тих доповідей, семінарів і дискусій. У другій половині наступного дня він зрозумів, що знудився і від Сан-Ремо та всіх його прикметників — «маленьке, мальовниче, приморське». А ключовим прикметником тут здавалося «маленьке». Якщо не зважати на розкішні краєвиди та дерева, з яких роблять червону деревину, у Сан-Ремо не було ні кінотеатру, ні боулінгу, а в єдиний на все місто бар Ед потикатися не хотів — біля нього була автостоянка з утрамбованим земляним покриттям, а на ній повно пікапів, і на іржавих бамперах та задніх бортах більшості пікапів були наліпки з Рейґаном. Він не боявся, що до нього будуть задиратися, просто не хотів проводити вечір, дивлячись на чоловіків у ковбойських капелюхах, які слухають на музичному автоматі Лоретту Лінн[113].