Светлый фон

А Тод не відчував нічого з того, що мусив би відчувати в такі миті. Коли він цілував її в губи, то здавалося, ніби цмокає теплу, проте сиру печінку. Її язик у нього в роті навіював думки про бактерії, які вона може переносити. А часом навіть ввижалося, що він відчуває запах пломб у неї в зубах, неприємний металевий сморід, наче від хрому. Груди в неї були як мішки м’яса. І більше нічого.

До інфаркту Дюссандера Тод встиг зробити це з нею ще двічі. І щоразу важче було підняти член. В обох випадках він досяг ерекції завдяки фантазії. Вона була гола перед усіма їхніми друзями. Плакала. Тод примушував її ходити туди й назад між ними та викрикував:

— Покажи цицьки! Хай побачать твій передок, дешева ти курва! Розстав сідниці! Так, нахилися і РОЗСТАВ їх!

Але вдячність Бетті мала всі підстави. Він був дуже хорошим коханцем, не всупереч своїм проблемам, а завдяки їм. Підняти член було лише першим кроком. Коли досягнеш ерекції, потрібно ще дійти до оргазму. Учетверте, коли вони цим займалися (то було через три дні після серцевого нападу в Дюссандера), він її довбав понад десять хвилин. Бетті Траск вирішила, що померла й потрапила в рай. Вона тричі кінчила й була на шляху до четвертого оргазму, але тут Тод згадав давню фантазію… що, по суті, була Першою фантазією. Дівчина на столі, зв’язана й безпомічна. Величезний фалоімітатор. Гумова куля. Та тільки зараз, коли він був знесилений, упрілий і мало не божеволів од бажання кінчити й покласти край цьому жахіттю, обличчя дівчини на столі стало обличчям Бетті. І це спричинило безрадісний гумовий спазм, який (принаймні формально) він міг вважати оргазмом. А за мить Бетті вже шепотіла йому на вухо, і теплий віддих пахнув жуйкою «джусі фрут»:

— Сонечко, можеш мене мати, коли схочеш. Тільки подзвони, і я твоя.

Тод мало не застогнав уголос.

Суть його дилеми полягала ось у чому: чи не постраждає його репутація, якщо він порве з дівчиною, яка завжди готова йому дати? Чи не здивує це людей? Щось йому підказувало, що не здивує. Він згадав, як ішов коридором за двома хлопцями зі старшого класу й почув, як один другому казав, що порвав зі своєю дівчиною. Інший схотів знати, чому.

— Натрахався, — відповів перший, й обидва заіржали, мов коні.

«Коли хтось спитає, чого я її кинув, просто скажу, що натрахався. Але що, як вона скаже, що ми всього п’ять разів цим займалися? Цього досить? Що? … Скільки? … Скільки разів? … Хто говоритиме? … Що вони скажуть?»

«Коли хтось спитає, чого я її кинув, просто скажу, що натрахався. Але що, як вона скаже, що ми всього п’ять разів цим займалися? Цього досить? Що? … Скільки? … Скільки разів? … Хто говоритиме? … Що вони скажуть?»