— Я думав, у вас до вісімнадцяти років уже вміють обходитися з гвинтівками й гранатами. В Ізраїлі.

— Так. Але коли це все закрутилося, йому було чотирнадцять. Навіщо чотирнадцятилітньому хлопчику зв’язуватися з таким, як Дюссандер? Я і так, і сяк намагався це зрозуміти, але однаково не виходить.

— А мене б влаштувала і відповідь на запитання «як». — Ричлер пожбурив недопалок з вікна. Від тієї цигарки в нього розболілася голова.

— Можливо, якщо це й сталося, то волею випадку. Збіг обставин. Я, лейтенанте Ричлер, дуже люблю один вислів. «Щасливий збіг». І думаю, що він може бути як білим, так і чорним.

— Я не доганяю, про що ви мені оце зараз говорите, — похмуро сказав Ричлер. — Єдине, що розумію, — той малий неприємніший за жука, якого знаходиш під каменем.

— Усе дуже просто. Будь-який інший хлопчисько на його місці залюбки розтриндів би батькам і поліції. Сказав би: «Я упізнав злочинця. Він живе за такою адресою. Так, я в цьому впевнений». А потім хай ним займаються уповноважені органи. Чи ви вважаєте, що я помиляюся?

— Ні, не вважаю. Малий би кілька днів купався в променях слави. Більшості дітей таке подобається. Фотка в газеті, інтерв’ю у вечірніх новинах, може, навіть шкільна нагорода за громадянську пильність. — Ричлер розсміявся. — Чорт, пацана могли б навіть показати в «Справжніх людях»[117].

— Що таке «Справжні люди»?

— Не зважайте. — Ричлеру довелося підвищити голос, бо повз його «нову» обабіч саме котили десятиколісні фури. Вайзкопф нервово зиркав з однієї на другу. — Краще вам цього не знати. Але більшість дітей справді такі, ви маєте рацію. Більшість.

— Але не цей малий, — сказав Вайзкопф. — Цьому малому, швидше за все, просто пощастило: він упізнав Дюссандера, який думав, що надійно сховався. От тільки, замість піти до батьків чи в поліцію… він іде до Дюссандера. Чому? Ви скажете, що вам по цимбалах, але я в це не повірю. Я думаю, вам це так само не дає спокою, як і мені.

— Не шантаж, — відказав Ричлер. — Це сто процентів. У того малого є все, що може бути потрібно дитині його віку. Там у гаражі навіть баґґі для їзди по піску стоїть, не кажучи вже про слонобій на стіні. І навіть якби він схотів подоїти Дюссандера суто заради розваги, то молока для доїння в Дюссандера не було. Окрім кількох пар шкарпеток, він не мав нічого, навіть нічного горщика, щоб туди сцяти.

— Ви впевнені, що хлопець не здогадується, що ви знайшли трупи?

— Упевнений. Може, повернуся до них десь ближче до вечора й ошелешу його цим. Нині це наш єдиний туз у рукаві. — Ричлер злегка гупнув кулаком по керму. — Якби ж це все випливло бодай на день раніше, я б спробував роздобути ордер на обшук.