— Ти не менш моторошний, ніж він, — повідомив йому Ричлер.

Вайзкопф кивнув.

— Тема така, моторошна. А всі ті мертві люди й тварини в Дюссандера в підвалі… це теж було моторошно, хіба ні? Тобі ніколи не спадало на думку, що почати цей хлопець міг з того, що його просто зацікавили концтабори? То було просто захоплення, що не надто відрізнялося від хобі тих малих, які збирають монети й марки або люблять читати романи про відчайдухів з Дикого Заходу? І до Дюссандера він пішов, щоб добути інформацію з перших рук?

— Вуст, — пробурмотів Вайзкопф, але його виправлення потонуло в гуркоті наступної вантажівки, яка їх проминала. «БАДВАЙЗЕР» було написано на борті літерами в людський зріст. «Що за дивна країна, — подумав Вайзкопф і знову запалив цигарку. — Вони не розуміють, як ми можемо жити в оточенні напівбожевільних арабів, але якби я бодай два роки прожив тут, то дістав би нервовий зрив». — Можливо. А може, це просто нереально — стояти поблизу штабелів мертвих тіл і не замаститися.

29

29

За коротуном, що зайшов у відділок, тягнувся шлейф смороду. Тхнуло від нього гнилими бананами, кремом для волосся «Вайлдрут», тарганячим лайном і нутрощами міського сміттєвоза наприкінці важкого робочого ранку. Були на ньому бувалі в бувальцях штани з візерунком-«ялинкою», подерта сіра казенна сорочка й вицвіла синя куртка від спортивного костюма з майже до кінця відірваною змійкою, що звисала, наче разок зубів на шиї в пігмея. Підошви взуття трималися вкупі з верхніми його частинами завдяки «суперклею». На голові сидів смердячий капелюх. Коротун був схожий на смерть, яка страждає від похмілля.

— Ой, Господи, іди звідси! — закричав на нього черговий сержант. — Гепе, тебе ніхто не заарештовував! Богом клянуся! Іменем матері клянуся! Забирайся звідси, я хочу знову дихати.

— Мені треба поговорити з лейтенантом Бозменом.

— Гепе, він помер. Ми тут усі через це затрахані. Вимітайся, дай нам спокійно пожуритися.

— Мені треба поговорити з лейтенантом Бозменом! — підвищуючи голос, повторив Геп. З його рота виливався в повітря аромат віддиху: соковита напівперетравлена суміш піци, льодяників «голз» із ментолом та евкаліптом і солодкого червоного вина.

— Він поїхав у Сіам, у справі, Гепе. Ану, греби звідси. Там десь упадеш, зжереш лампочку.

— Мені треба поговорити з лейтенантом Бозменом, і я нікуди звідси не піду, поки не поговорю!

Черговий сержант прожогом вискочив із кімнати. А за п’ять хвилин повернувся з Бозменом, худим, сутулуватим чоловіком років п’ятдесяти.

— Ден, забери його звідси у свій кабінет, — став благати черговий сержант. — Правда ж, так усім буде добре?