— А ми позвоним, типу нонімно! — запропонував Чарлі.

— Ті срані дзвінки відстежують, — зловісно відповів Біллі. — Я бачив у «Дорожному патрулі». І «Сітях зла».

— А, ну ясно, — жалісливо мовив Чарлі. — Боже. От би Ейс був з нами. Сказали б копам, що в його машині їхали.

— Його не було.

— Ага. — Чарлі зітхнув. — Мабуть, твоя правда. — Недопалок полетів на доріжку. — От чорти нас поперли посцяти коло рейок. У другий бік ми не могли піти, нє? Тепер кеди заригані. Той лядський малий лежав прямо там. Біллі, ти бачив те сученя? — упалим голосом спитав він.

— Бачив, — підтвердив Біллі, і до першого недопалка на доріжці приєднався другий. — Ходім глянем, чи Ейс вже встав. Треба похмелитися.

— Ми йому скажем?

— Чарлі, ми нікому не скажем. Нікому, ніколи. Січеш?

— Січу, — погодився Чарлі. — Господи Боже, ну нащо нам здався той сраний «додж»?

— Ой, та заткнися ти вже. Пішли.

Сходами спустилося дві пари ніг у тісних, збляклих від прання підкасаних джинсах та чорних мотоциклетних чоботах із пряжками збоку. Верн закляк у позі рачки («Яйця так підскочили догори, що я подумав, вони хочуть назад у живіт вернутися», — повідомив нам він), бо точно брат вчує його під ґанком, виволоче звідти і прикінчить. Вони з Чарлі Гоґаном виб’ють йому ті крихти мозку, якими його наділив добрий Господь, прямо з відстовбурчених глечикових вух, а тоді заб’ють на смерть мотоциклетними чоботами. Але вони просто пішли, і коли Верн переконався, що їх уже нема, то виповз зі свого сховку і прожогом дременув до нас.

5

5

— А ти щасливчик, — зауважив я. — Вони б таки тебе замочили.

— Я знаю, де та Бек-Гарлоу-роуд, — раптом озвався Тедді. — Вона біля річки кінчається глухим завулком. Ми колись там ловили рибу, а виловлювали плавки.

Крис кивнув.

— Колись там був міст, але його повінь змила. Давно ще. Тепер тільки залізнична колія лишилась.