Рей жив у Чемберлені, містечку десь за сорок миль на схід від Касл-Рока. За три дні до того, як Верн завалив у наш клубний будиночок після двомильної пробіжки по Ґренд-стрит, Рей Бравер пішов у ліс збирати чорниці, прихопивши мамину посудину. Коли надворі вже споночіло, а Рей ще не повернувся, Бравери подзвонили окружному шерифу, й усі кинулися шукати. Спочатку прочесали територію навколо будинку, де жив хлопець, а далі розширили пошуки на навколишні містечка — Моттон, Дарем і Паунел. Долучилися всі — копи, помічники шерифа, єгері, добровольці. Але минуло три дні, а хлопця так і не знайшли. Судячи з того, що базікали по радіо, малого задрипанця вже не судилося знайти живим. Зрештою пошуки зійшли на пси. Його могло затягти в обвал у гравійному кар’єрі, чи він у струмку втопився, і років за десять якийсь мисливець знайде його кістки. Водолази вже прочісували дно ставків у Чемберлені й Моттонське водосховище.

Тепер у південно-західному Мені нічого подібного вже статися просто не може. Більша частина території обросла забудовами й стала передмістям, а спальні райони навколо Портленда та Льюїстона повзуть в усі боки, мов мацаки величезного кальмара. Ліси нікуди не ділися, стоять собі, як і раніше, і якщо просуватися далі на захід у бік Білих гір, то вони густішають, але тепер, як зможеш пройти п’ять миль в одному напрямку, нікуди не звертаючи, то неодмінно наткнешся на асфальтовану дорогу з двома смугами. Але тисяча дев’ятсот шістдесятого терени між Чемберленом і Касл-Роком ще були не розроблені, подекуди навіть ліс востаннє рубали ще до Другої світової. У ті часи ще цілком реально було зайти в ліс і блукати в ньому до смерті.

4

4

Того ранку Верн Тесіо копав у себе під ґанком.

Ми всі одразу вкурили, навіщо, але вам, я думаю, треба трошки пояснити. У Тедді Дючампа з головою явно було не все в порядку, але Верн Тесіо теж зірок з неба не хапав. Хоча, як ви побачите далі, його брат Біллі був іще тупіший. Але спочатку дайте-но я вам розкажу, чого Верн копав під ґанком.

Чотири роки тому, коли Верну було вісім, він закопав під верандою будинку Тесіо банку з одноцентовими монетками. Темну місцину попід верандою Верн називав своєю «печерою». Він грався сам із собою у піратів, а ті монетки, значить, були його закопаним скарбом. Але якщо в піратів із Верном доводилося гратися комусь із нас, то називати це закопаним скарбом не можна було, тільки «здобиччю». Отож, він зарив монети глибоко, засипав ямку, вкрив свіжу землю якимсь сухим листям, яке понабивалося під ґанок за багато років. Потім намалював карту розташування скарбів і поклав її у себе в кімнаті на купу до іншого мотлоху. А за місяць геть про неї забув. Тоді раптом йому знадобилися гроші на якесь кіно чи що, він згадав про свої монетки й пішов шукати свою мапу. Але відтоді його матуся вже двічі чи тричі пройшлася по кімнаті з віником і позбирала всі старі домашки, обгортки від цукерок, комікси й збірки анекдотів. Одного ранку вона вкинула їх у плиту, щоб розпалити вогонь й зготувати снідання, і Вернова мапа шугонула разом із димом у комин.