Зрештою Верн сів рівно, хоча все ще весь трусився й безперервно облизував губи, і Крис запропонував:

— Пацани, а давайте по «колі» хильнемо? Що скажете? Комусь ще, крім мене, хочеться?

Хотілося всім.

15

15

Трохи далі, за чверть милі на боці Гарлоу, рейки Південно-Західної пірнали в ліс. Порослий густим лісом край положисто спускався вниз, а далі вже починалися болота. Комарі там літали завбільшки з армійські винищувачі, зате панувала прохолода… благословенна прохолода.

Ми посідали в затінку, щоб випити «коли». Верн і я понакидали сорочки на плечі, щоб відігнати комах, а Крис із Тедді сиділи, голі по пояс, і було їм добре, як двом ескімосам в іглу. Не минуло й п’яти хвилин, як Верну довелося піти присісти за кущами, а коли він повернувся, то одразу ж наразився на жартики й підколки.

— Що, Верне, налякав тебе поїзд?

— Ні. Ми ще коли переходили, я вже хотів похезати. Мені тре’ було похезати, ясно вам?

— Веррррне! — знущально заспівали хором Крис і Тедді.

— Та ну, мужики. Правда. Чесно.

— Тоді ти не проти, якщо ми подивимся, чим у тебе там ззаду трусяки вимазані, га? — спитав Тедді, і Верн засміявся, бо нарешті допетрав, що це кпини.

— Іди нафіг.

Крис повернувся до мене.

— Ґорді, а тебе поїзд налякав?

— Нє-а, — сказав я і відпив «коли».

— Розказуй, сосунок. — Він стукнув мене кулаком у руку.

— Хрест на пузі! Я зовсім не злякався.

— Точно? Не злякався? — Тедді уважно на мене подивився.