— Може, заглухнеш, хай він розказує?! — закричав Тедді.

Верн тільки очима кліпнув.

— Ну. Так. Добре.

— Давай, Ґорді, — сказав Крис.

— Та там нічо’ особливого…

— Та ми від такого мокрописького, як ти, багато не ждем, — підбадьорив Тедді. — Але все ’дно розказуй.

Я прочистив горло.

— Ну, отже. Дні піонерів. На останній вечір запланували три великі заходи. Перекочування яєць для найменшеньких, біг у мішках для тих, кому років вісім-дев’ять, ну і конкурс поїдання пирогів. І головний герой у цій історії — товстий малий, якого ніхто не любить, його звуть Дейві Гоґан.

— Як брата Чарлі Гоґана, якби в нього був брат, — сказав Верн і зіщулився, коли Крис знов його стукнув.

— Цей малий, він такий, як ми, але жирний. Сто вісімдесят[138] важить, його вічно б’ють, і всіх він бісить. І всі діти, замість звати його Дейві, звуть його Жиропа Гоґан і знущаються з нього скрізь, де тільки можуть.

Усі поважно закивали, виявляючи належне співчуття до Жиропи, хоча, якби у нас у Касл-Року з’явився такий хлопець, ми б усі перші почали його дражнити й усіх собак на нього спускати.

— І от він вирішив помститися, бо вже ситий по горло, розумієте? Йому лишилося тільки поїдання пирогів, але це типу останній конкурс на днях піонерів, і всі реально від нього пруться. Приз там — п’ять баксів…

— І він виграє´ і всім показує фак! — вигукнув Тедді. — Кльово!

— Ні, там усе краще, — відмахнувся Крис. — Замовкни й послухай.

— Жиропа собі міркує: п’ять баксів — це що? На найближчі два тижні всі запам’ятають тільки те, що та кінчена жирна свиня Гоґан в жратві обскакала всіх, ага, так це ж воно, те, що треба, ходімо до нього додому, будем його дражнити до всирачки, тільки тепер будем звати не Жиропою, а Пирогопою.

Усі знову закивали, погоджуючись, що Дейві Гоґан — кмітливий чувак. Моя власна історія потроху мене розігрівала.

— Але всі очікують, що він візьме участь у конкурсі. Навіть його батьки. Чорт, та вони вже практично витратили за нього ті п’ять баксів.

— Ну так, аякже, — сказав Крис.

— І от він про це мізкує і все більше ненавидить усе це діло, бо насправді він не винен у тому, що такий товстий. Розумієте, як: у нього просто, сука, з гормонами щось не те, обмін речовин не як у людей, і…

— Оце в моєї двоюрідної сеструхи таке! — збуджено вигукнув Верн. — Чесно! Вона важить триста фунтів[139]! Кажуть, у неї там з щитоподібною залозою щось не те, чи як його там. Ну, про щитоподібну залозу не знаю, але вона реально, сука, як гора, як та чортова індичка до дня подяки, і якось раз…