— Ну все. — Чарлі знову рвонувся вперед. Його обличчя перекосило від люті й похмурого тупого сум’яття. — Малий, не знаю, як тебе там звать, але готуйся. Тепер, коли будеш, сука, у носі колупать, до горла в мене пальцем дістанеш.

Я нестямно глянув на Рея Бравера. Він спокійно дивився одним оком угору, на дощ: під нами, але вище всього цього. У небі досі постійно бахкав грім, але злива трохи стишилася.

— А ти, Ґорді, що скажеш? — спитав Ейс, що притримував Чарлі за лікоть. Так досвідчений дресирувальник стримує злющого пса. — Хоч ти будь розумним, коли в брата вдався. Скажи їм, хай не нариваються. Тоді я дозволю Чарлі трохи дати бубни чотириокому вилупку, і ми всі розійдемося у своїх справах. Як тобі таке?

Дарма він згадав Денні. Я хотів був його напоумити, вказати на те, що Ейс і сам чудово знав: ми мали повне право забрати фішку Біллі й Чарлі, бо Верн чув, як вони згадану фішку самі видали. Хотів йому розказати, як нас із Верном мало не переїхав товарняк на мості через річку Касл. Про Майла Пресмана та його безстрашного (хай і тупого) друзяку, диво-песика Звірюку. Про п’явок теж. Мабуть, я просто хотів сказати йому: «Ейсе, не жени. Хто перший встав, того й капці. Ти ж знаєш». Але тут він приплів Денні, і замість розумних аргументів я почув, як мій власний рот вимовляє слова, що гарантували мені смертний вирок:

— Посмокчи мій товстий хер, ти, дешева китайська підробка.

Від подиву Ейс аж рота роззявив — і враз неочікувано став схожий на бабу. За інших обставин ми б зі сміху покотилися. Але тепер усі, хто стояв по обидва береги болота, ошелешено вирячились на мене.

— Оце сказав так сказав, Ґорді! — із захватом закричав Тедді. — Ухтишка! Круто як!

Я стояв, занімілий, і не міг повірити в те, що сам тільки-но втнув. Неначе у вирішальну мить на сцену вирвався схиблений дублер і продекламував рядки, яких не було в п’єсі. Сказати хлопцю, щоб він у тебе відсмоктав, було за хріновістю на другому місці після згадок про його матір. Краєм ока я помітив, що Крис скинув з плечей рюкзак і гарячково в ньому порпається, але не зрозумів навіщо. В усякому разі тоді.

— Так, — тихо сказав Ейс. — Берем їх. Нікого не калічити, крім Лачанса. Я йому сам обидві руки нахер зламаю.

Я весь похолов. І не обмочився, як тоді, на мосту, лише тому, що не мав чим, бо давно не пив рідини. Він казав це серйозно, розумієте. За роки, що минули звідтоді, я змінив свою думку щодо багатьох речей. Але не щодо цього. Коли Ейс сказав, що він зламає мені обидві руки, він конкретно це й мав на увазі.

Вони рушили до нас крізь ослаблий потік дощу. Джекі Маджет витяг із кишені пружинного ножа «Демано», і вискочило лезо. Зблиснули шість дюймів сталі, голубино-сірої в дощових напівсутінках. Верн із Тедді обабіч мене присіли в пози для бійки: Тедді — охоче, а Верн — із відчайдушною гримасою загнаного в кут на обличчі.