— Принеси назад телефон, — каже вона та вішає слухавку.

— Та пішла ти, — м’яко каже Док.

Він буде хорошим хлопчиком, гратиме за їхніми правилами, але спершу… Він набирає ще один номер на синьому телефоні (який, виконавши свою останню роль, назавжди зникне з нашої розповіді).

— Дай йому, люба, — каже він, сподіваючись, що вона не скаже, що Шнобель поїхав у «Сенд Бар».

Якщо Шноб коли-небудь їхав туди сам, то тільки з однієї причини. Поганої причини. Але вже за мить він чує голос Шнобеля, грубий, наче після плачу.

— Так? Що?

— Підведи свій важкий задок, збирай усіх і негайно до автостоянки перед поліційною дільницею, — каже йому Док. — Я не впевнений на сто відсотків, але, здається, вони збираються схопити цього покидька. Я, мабуть, навіть бачив…

Шнобеля вже не було біля телефону — швидше, ніж Док забрав рурку від вуха і натиснув кнопку «ВИМКНЕНО». Він стоїть у тумані, підводить погляд, дивиться на розпливчасті вогні поліційного відділку Френч Лендінґа і думає, чому він не сказав, щоб Шнобель із хлопцями чекали на нього біля «Лаккі». Він, мабуть, знає відповідь: якщо Шнобель дістанеться до цього старигана швидше за копів, то спагеті стане останньою їжею в його житті.

Мабуть, краще зачекати.

Зачекати й подивитись.

На вулиці Герман-стрит легкий туман, але він починає згущатися, щойно Дейл звертає до центру міста. Він вмикає габаритні вогні, але цього недостатньо. Дейл вмикає ближнє світло, тоді дзвонить Джеку. Він чує початок запису автовідповідача, відбиває та набирає дядька Генрі. Дядько Генрі відповідає на фоні фуз-гітари і чийогось ричання «Поверни мого собаку!».

— Так, він щойно приїхав, — підтверджує Генрі. — Зараз саме фаза нашого вечора «Музичне Сприйняття». Наступна — «Література». Ми досягли критичної точки в «Похмурому домі» — Чесні Волд, «Прогулянка привида», місіс Раунсвелл і так далі, — але якщо в тебе щось важливе…

— Так, дай йому слухавку, Дядечко.

Генрі зітхає.

— Oui, mon capitaine.

За мить Дейл говорить із Джеком, котрий, звичайно, одразу ж погоджується приїхати. Це добре. Але шеф поліції Френч Лендінґа дещо спантеличений реакцією свого друга. Ні, Джек не хоче, щоб Дейл зачекав з арештом до його прибуття. Він висловлює вдячність за цю пропозицію, а особливо за кевларовий бронежилет (цінне надбання правоохоронних органів, яке посипалось на поліцію Френч Лендінґа і тисячу інших маленьких відділків поліції за часів Рейґана) і за те, що Джек вірить, що Дейл і його люди зможуть схопити Джорджа Поттера без жодних проблем.

Правду кажучи, Джек Сойєр не сильно зацікавився Джорджем Поттером. Так само жахливими фотографіями, хоча вони, очевидно, справжні; Рейлсбек упізнав жовту сорочку Джоні Іркенхема з написом «Ківаніс» — це деталь, яка ніколи не висвітлювалася у пресі, навіть мерзенний Венделл Ґрін не вивідав цей конкретний факт.