— Ви не маєте з ним говорити, — каже Дейл. — Просто подзвоніть, коли він прийде.
— Але…
— Сер, повісьте слухавку, у мене багато справ.
Сара кладе руку на плече своєму чоловіку. Дейл обіймає її вільною рукою. Чується гучне дратівливе клацання.
— Боббі, ти ще тут?
— Так, тут, шефе. І Деббі, і Діт також. О, і Ерні щойно зайшов. — Він стишує голос. — Він привів із собою одного з тих мотоциклістів, того, що називає себе Доком.
Дейл швидко прокручує в голові: Ерні, Деббі, Діт і Боббі — усі у формі. Не зовсім те, чого б він хотів. Йому спадає на думку несподіване рішення, він каже:
— Дай йому слухавку.
— Що?
— Ти почув мене?
За мить він уже розмовляє з Доком Амберсоном.
— Хочеш допомогти заарештувати негідника, який убив маленьку дівчинку Арманда Сент-Піра?
— Так, чорт забирай. — У голосі жодних вагань.
— Добре: не став запитань і не змушуй мене повторювати.
— Я слухаю, — рішуче каже Док.
— Скажи офіцеру Дюлаку, щоб дав тобі синій мобільний телефон, що зберігається серед речових доказів, який ми забрали в наркомана, котрий втік. Він зрозуміє, про що я. — Дейл знає, що дзвінок із цього телефону ніхто не зможе відстежити, і це дуже добре. Крім того, він відсторонений від справи.
— Синій мобільний телефон.
— Тоді піди в таверну «Лаккі», що поруч із готелем «Нельсон».
— Я на байку…
— Ні.