— Що?

Майя подивилась на Шейна.

— Ізабелла має ключі.

— А ми їй більше не віримо, так?

— Анітрохи.

— Думаєш, вона справді могла б з’явитися тут знову, аби погратися з рамкою? — припустив Шейн.

— Я б сказала, що це малоймовірно.

— Мабуть, тобі варто встановити камери та сигналізацію, — констатував чоловік. — І щонайменше — змінити замки.

— Гаразд.

— Тож у тебе є ключ, у мене є ключ, в Ізабелли є ключ… — Шейн уперся руками в стегна й голосно зітхнув. Тоді мовив: — Тільки не відгризи мені голову.

— Що?

— Що сталося з ключем Джо?

— Ключ Джо?

— Так.

— Я не знаю.

— Ключ був у нього, коли його… емм…

— Убили? — закінчила за нього Майя. — Так, ключ був із ним. Принаймні я так думаю. Він зазвичай носив із собою ключ від свого будинку. Як і всі люди вільного світу.

— Ти забирала його речі?

— Ні. Вони мають досі лежати в поліції.

Шейн кивнув.