— Тоді добре.

— Що добре?

— Що завгодно добре. Не знаю, що ще сказати, Майє. Усе так із біса дивно. Я нічого не розумію, тож ставитиму питання, може, щось проясниться. Ти ж мені довіряєш, так?

— Життя довірю.

— І все одно, — сказав Шейн, — ти не скажеш, що відбувається.

— Я кажу тобі, що відбувається.

Шейн розвернувся, подивився на себе в дзеркало, звузив очі.

— Що ти робиш? — спитала Майя.

— Дивлюсь, чи справді я виглядаю таким телепнем, — Шейн розвернувся назад до неї. — Чому ти питала мене про того хлопа з берегової охорони? Як узагалі Ендрю Буркетт, який помер ще в школі, пов’язаний з усім?

Жінка завагалася.

— Майє?

— Я поки не знаю, — сказала вона. — Але зв’язок може бути.

— Між чим і чим? Хочеш сказати, що смерть Ендрю на човні якось пов’язана з убивством Джо в Центральному парку?

— Кажу ж, я поки не знаю.

— То який твій наступний крок? — спитав Шейн.

— Сьогодні?

— Так.

Сльози мало не навернулись їй на очі, однак вона стримала їх.

— Ніяких кроків, Шейне. Зрозумів? Нічого. Сьогодні неділя. Я вдячна, що ви, хлопці, приїхали, але ось чого я хочу. Я хочу, щоб ви закінчили прочісувати моє житло. Тоді я хочу, щоб ви всі поїхали, і я цієї розкішної осінньої неділі могла провести з дочкою класичний, повний стереотипів день матері й доньки разом.