— Справді?

— Так, Шейне, справді.

Той усміхнувся.

— Це так круто.

— Авжеж.

— Куди збираєтеся?

— До Честера.

— Збирати яблука?

Майя кивнула.

— Ми їздили туди з батьками, — сказав Шейн із тремтінням у голосі.

— Хочеш із нами?

— Ні, — відповів, і такої ніжності в його голосі вона досі не чула. — Твоя правда. Зараз неділя. Ми швиденько закінчимо й заберемося звідси. Іди, збирай Лілі.

Вони закінчили роботу, жучків не знайшли, і, поцілувавши Майю в щоку, Шейн пішов. Майя влаштувала Лілі в автокріслі, і день нарешті почався. Мати з дочкою встигли все. Вони покаталися на підводі з сіном. Пішли до контактного зоопарку й погодували кіз. Збирали яблука, їли морозиво й знайшли клоуна, який розважав Лілі тваринками з кульок. Навколо працьовиті люди проводили свій дорогоцінний вихідний, повний сміху, доторків, скарг, суперечок та усмішок. Майя вивчала їх. Намагалася жити моментом, просто розчинитись у цій осінній радості дня, проведеного з дочкою, але все це знову видавалося надто ефемерним, надто далеким, наче вона лише спостерігала, але нічого не відчувала. Для неї зоною комфорту був захист таких моментів, а не участь у них. Минали години, день завершився, а Майя навіть не була впевнена в тому, які почуття він у неї викликав.

Недільна ніч була не краща. Вона спробувала нові пігулки, але вони не зуміли вгамувати її привидів. Здавалося, що звуки харчуються ліками, які вона приймала, звук тільки посилювався.

Коли Майя прокинулася, різко втягуючи повітря, то негайно потяглася за телефоном, аби подзвонити Ву. Але зупинила себе перед тим, як натиснути кнопку дзвінка. Коротку мить вона навіть думала, чи не набрати Мері Мак-Лауд, колегу Джудіт, але так вона нізащо не вчинила б.

«Змирися з цим, Майє. Лишилося недовго».

Вона вдяглася, відвезла Лілі в «Зростання» і зателефонувала на роботу сказати, що не зможе прийти.

— Ти не можеш так зі мною вчинити, Майє, — сказала Карена Сімпсон, її бос, теж колишній військовий пілот. — У мене тут бізнес. Не можна скасовувати урок в останню мить.

— Вибач.