— А можна детальніше? — спитала вона.

— Я викладав математику. Викладав статистику та теорію ймовірності. Двовимірні масиви, лінійна регресія, стандартна похибка й таке інше. Я всюди бачу рівняння та формули, так вже працює мій мозок. Імовірність того, що двоє учнів однієї невеликої та елітної приватної школи для хлопців загинуть протягом пари місяців, — дуже невелика. Імовірність того, що ці двоє будуть однокласниками, — ще менша. Імовірність того, що вони гратимуть в одній футбольній команді… що ж, тут можна почати виключати збіги, — він майже посміхнувся, підніс палець, наче знову повернувся до класу. — Але якщо додати до рівняння останній фактор, імовірність збігу знижується майже до нуля.

— Що за останній фактор? — спитала Майя.

— Тео та Ендрю були однокласниками.

Запанувала тиша.

— Імовірність того, що двоє сімнадцятирічних хлопців, які живуть в одній кімнаті в невеликій приватній школі, помруть молодими, і це не буде якось пов’язано… Зізнаюся, на цьому етапі я вже не вірю в імовірності.

Майя чула, як звідкись здалеку пролунав дзвін, схожий на церковний. Почали відчинятися двері. Засміялись юнаки.

— Коли Ендрю Буркетт потонув, — вів далі Локвуд, — приїхав детектив. Із берегової охорони. Він вів справи зі смертями в морі.

— Його звали Том Дуґласс?

— Можливо. Я вже не пам’ятаю. Але він прийшов до цього кабінету. Сидів саме там, де зараз сидите ви. І теж хотів знати про можливий зв’язок.

Майя ковтнула слину.

— Ви сказали йому, що бачите зв’язок.

— Так.

— Можете розповісти, який саме?

— Смерть Тео стала страшним шоком для нашої спільноти. У газетах не писали про те, як саме це сталося. Це бажання родини. Але якщо ми всі були шоковані подією, то Ендрю Буркетт був найкращим другом Тео. Він був спустошений. Гадаю, ви познайомилися з Джо задовго після того, як помер Ендрю, тож ви його не знали, так?

— Так.

— Ці двоє братів були дуже різні. Ендрю був значно чутливішим хлопцем. Дуже мила дитина. Його тренер зазвичай говорив, що саме це заважає йому на футбольному полі. Він не потребував перемог у бою, як Джо. Йому бракувало агресивності, бажання змагатися, інстинкту вбивці, потрібного в траншеях.

«І знову, — подумала Майя, — ці безглузді воєнні метафори в розмові про спортсменів».

— Ендрю міг мати й інші проблеми, — додав Невілл Локвуд. — Я справді не можу сказати більше, але для нашої розмови важливо те, що Ендрю дуже тяжко сприймав смерть Тео. Ми на місяць закрили кампус після того, наші психологи були напоготові, але більшість хлопців повернулися додому, мабуть, аби оправитися.