Двері відчинилися. Раїса Мора була вбрана у форму офіціантки вицвілого гірчичного кольору. Туш розмазана. У скрученому волоссі більше сивого, ніж чорного. На ногах — одні лише шкарпетки, і Майя уявила, що жінка щойно повернулася з довгої робочої зміни й скинула взуття в кутку.

— Хто ви?

— Мене звати Майя Стерн, — тоді, добре подумавши, додала: — Буркетт.

Це прізвище привернуло увагу жінки.

— Ви дружина Джо.

— Так.

— Ви солдатка, так?

— Колишня, — сказала Майя. — Ви не проти, якщо я увійду?

Раїса схрестила руки на грудях і притулилася до рами дверей.

— Чого ви хочете?

— Хочу розпитати вас про смерть вашого сина Тео.

— Чому ви хочете про це знати?

— Прошу, місіс Мора, ви маєте повне право запитувати, але в мене справді нема часу пояснювати. Скажу лише, що я не впевнена, що ми знаємо правду про смерть вашого сина.

Раїса кілька секунд пильно дивилася на неї.

— Вашого чоловіка нещодавно вбили, бачила це в газетах.

— Так.

— Знайшли двох підозрюваних. Це я теж бачила.

— Вони невинні, — сказала Майя.

— Я не розумію, — єдиної тріщинки на фасаді виявилося достатньо, щоб з’явилася сльоза. — Ви вважаєте, що смерть Джо якось пов’язана з моїм Тео?

— Не знаю, — мовила Майя якомога м’якше. — Але хіба відповідь на мої питання чимось зашкодить?