— Так.

— Сміхотворно, так?

— Думаю, так.

— Але Хав’єр був таким щасливим, коли Тео туди вступив. Я за Тео хвилювалася. Як можна вписатись у подібне місце, якщо походиш звідси? Це майже так, як… як називається, коли пірнальники надто швидко спливають нагору? Декомпресія. Для мене це було дуже подібно. Однак я нічого не сказала. Я ж не дурна. Я бачила, яка це можливість для Тео. Розумієте, про що я?

— Так, звісно.

— Тож якось ранком Хав’єр пішов на роботу, — Раїса Мора стиснула руки, наче у відчайдушній молитві, і Майя зрозуміла, що вони вже близько. — У мене на роботі була вечірня зміна, тож я залишилась удома. Дзвінок у двері, — вона перевела туди очі. — Вони не телефонують. Вони дзвонять у двері, розумієте, ніби Тео в армії чи щось таке. Там директор Локвуд і ще якийсь шкільний посадовець, не пам’ятаю його прізвища. Вони там стоять, я бачу їхні обличчя, і можна подумати, що я тоді все зрозуміла, так? Можна подумати, що я побачила їх, з опушеними очима, сумних, і все зрозуміла, і тоді впала на підлогу з криками: «Ні, ні!» Але все було зовсім не так. Я їм посміхнулася. Мовила: «Яка несподіванка». Запросила всередину. Запропонувала їм кави, а тоді… — вона майже всміхнулася. — Хочете почути дещо жахливе?

Майя подумала, що вона вже почула — що ж може бути жахливішим? Але кивнула.

— Згодом я дізналася, що вони записували все, що мені говорили. За порадою адвоката. Диктофон працював постійно, поки вони розказували, як якийсь доглядач знайшов тіло мого хлопчика в підвалі. Я не зрозуміла. Перепитала: «Доглядач?» Вони назвали його прізвище, немов це мало значення. Тео забагато випив, сказали вони. Передозування алкоголю. Я відповіла, що Тео не п’є, і вони кивнули, ніби це все пояснювало, ніби хлопці, які не знають, що роблять, зрештою випивають забагато й помирають. Вони сказали, що зазвичай таких вдається врятувати, але Тео перечепився й упав у підвал, у куток. Ніхто не бачив його аж до наступного дня. А тоді вже було пізно.

Майже те ж саме, слово в слово, їй розповів Невілл Локвуд.

Це вже звучало якось відпрацьовано, відрепетирувано.

— Розтин робили? — спитала Майя.

— Так. Ми з Хав’єром зустрічалися з коронером. Приємна жінка. Ми сиділи в неї в кабінеті, і вона підтвердила, що це отруєння алкоголем. Гадаю, тієї ночі чимало хлопців напилися. Там була вечірка, вона вийшла з-під контролю. Але Хав’єр у це не повірив.

— А що сталося, на його думку?

— Він не знав. Подумав, може, хтось тиснув на Тео, розумієте. Новенький у школі, з бідноти, тож багаті діти напосіли на нього і він забагато випив. Хав’єр хотів зчинити галас.