— Це дуже ввічливе формулювання.

— Усе заради справедливості.

— Гаразд. То чому ви кажете мені про це зараз?

— Бо є жертва фальшивих ліків. Трирічний хлопчик в Індії. У нього була висока температура від інфекції, її лікували амоксициліном від «ЕАС». Він нічим не допоміг. Коли лікарі змінили антибіотики, було вже пізно. Хлопчик упав у кому й помер.

— Жахливо, — сказала Майя. — Як ви про це дізналися?

— Є зв’язки в лікарні. Лікар-анонім хоче бити в наш дзвін. Він зберіг усі картки, зробив аудіо та відео записи, навіть узяв зразки тканин. Разом із тим, що розповіла мені Клер… Цього все одно недостатньо, Майє. Буркетти звинуватять індійців, які керують фармацевтичними компаніями. Вони сховаються за дорогими адвокатами, які знають, як мутити воду. Це може трохи їм зашкодити, може коштувати їм мільйонів, можливо, навіть сотень мільйонів, але…

— Ви вважаєте, що Том Дуґласс — їхній криптоніт.

— Саме так, — його голос затремтів. — Клер теж так думала.

— Вам це подобається, — сказала Майя.

— Хіба вам іноді не подобається бій?

Вона не відповіла.

— Це не означає, що я не сприймаю все це серйозно. Але так, мене це збуджує.

Майя увімкнула правий поворот і звернула.

— Це так ви почувалися, коли отримали моє відео з гелікоптера? Збуджено?

— Чесно? Так.

Запала тиша. Майя вела авто. Корі крутив радіо. Десь за півгодини вони з’їхали на магістраль Ейзенхауера. Якщо вірити GPS, до місця призначення залишалося менше милі.

— Майє?

— Так?

— Ви досі дружите з багатьма армійськими приятелями. Шейном Тесьє, наприклад.

— Стежите за мною?