Корі й далі дивився собі за спину.

— Хвоста за нами немає, — сказала вона.

— Точно?

— Так.

— Я мушу забратися звідси. Не хочу, щоб вони дізналися.

Майя не поцікавилася чому. Це її не обходило.

— То куди ми ідемо?

— Я відстежував імейли Тома Дуґласса.

— Особисто?

Краєм ока вона побачила, що він посміхається.

— Ви, мабуть, думаєте, що в мене великий колектив.

— Я знаю, що у вас чимало… «Послідовники» — це надто слабко сказано. Вони на вас мало не моляться.

— А потім перестають. Їм не можна довіряти. Я сам — просто чергова гучна справа. Люди легко відволікаються. Пам’ятаєте «Коні 212»?[44] Тож — так, більшу частину роботи я роблю сам.

Майя спробувала повернути його ближче до діла.

— Так ви відслідковували імейли Тома Дуґласса?

— Так. Він досі користується AOL, ви в це вірите? Цей хлопець на чотири кроки позаду застарілого. Електронною поштою користується рідко. Майже за місяць не прочитав і не надіслав жодного листа.

Майя звернула праворуч і виїхала на шосе.

— Саме тоді, за словами дружини, він і зник.

— Саме так. Тож сьогодні Дуґласс отримав листа від хлопця на ймення Джуліан Рубінштейн щодо несплаченого рахунку. З листа я зрозумів, що Рубінштейн здає Дуґлассу сарай за кузовною майстернею в Лівінгстоні.