— То й що?
— Здається, там нечисто. Принаймні телефоном ніхто нічого не захотів розповідати. Мовляв, зустріньмося, тільки увечері, щоб ніхто не бачив…
— І чого це така секретність?
— Нелегко сказати. «Метис» називає себе хіміко-фармацевтичним концерном, та за його створенням стоять військові.
— Як це?
— Колишні найманці заснували його в 60-х роках в Африці. Спершу переймалися сільським господарством, потім перейшли до хімічного виробництва, а далі й до випуску медикаментів.
— Якого типу?
— Переважно психотропних засобів. Різні заспокійливі препарати. Антидепресанти. Я на них не знаюся, але видно, що їхня продукція користується високим попитом на ринку.
Ось вона, іронія долі! Напевне ж Анаїс вживала препарати цієї компанії.
— І що тут нечистого?
— Та як завжди. Ходять чутки про експерименти з людьми, про заборонені досліди. Гадаю, все це брехня…
— Про зв’язок поміж концерном і охоронною компанією?
— Який дідько! Група «Метис» — це ціла купа підприємств. А поміж ними й ця компанія.
Анаїс подумала про авто моделі Q7. На відміну від Ле Коза, вона не сумнівалася, що поміж фармацевтичним концерном і замахом є прямий зв’язок. Хоч якщо не враховувати факту участі військових у заснуванні компанії, в її профілі не видно було нічого спільного зі снайперами, що віртуозно володіють мистецтвом стрілянини з «Гекати». І вже тим паче з мирним рибалкою з Країни Басків, Патріком Бонфісом.
— Той хлопець, який найглибше порпався у справах «Метиса», тепер у відрядженні. Повернеться завтра. Дати його телефон?
— Спершу сам попитай його. Я ще не знаю, коли повернуся. — Анаїс перейшла в наступ. — А що з нашим розслідуванням?
— Яким розслідуванням?
— Дюрюї. Мінотавр. Вокзал Сен-Жан.
— Ти, либонь, не знаєш. Морісе прислав своїх хлопців, і вони забрали всі протоколи. Не забули навіть вилучити з компа жорсткого диска з усіма матеріалами у справі. Тож для нас «Мінотавр» — учорашній день.
Анаїс глянула на ліжко, де поклала теку з документами, що зібрала під час розслідування. Останній примірник справи, над якою працювала група капітана Шатле.