Януш попрощався з Шампунем.

Без палких обіймів. Зате лишив йому сто євро.

Відмився він у лазні з душем на вулиці Юґені.

Потім подався до камери схову на вокзал і забрав свій нормальний одяг.

Відтепер він існував в ірреальному світі, де його ніхто не впізнавав. Ніхто й уваги на нього не звертав. Йому навіть пощастило переконати себе, що він став невидним. Відмите містралем небо прибрало кобальтової барви. Зимове сонце скидалося на круглу крижинку. Жахіття минулої ночі відійшло у безвість.

На вокзал Сен-Шарль він дістався швидко і відразу ж попрямував до чоловічої вбиральні. Нікого. Замкнувся в кабінці, навіть не скривившись від смороду — він і не таке бачив, — скинув подерті штани і надів штани від костюма, з утіхою відчуваючи дотик шовковистої тканини до шкіри. Стукаючись ліктями об стіни кабінки, стягнув із себе всі ті светри і вбрав сорочку.

Вийшовши відтіля, він викинув рам’я до смітниці, не забувши подіставати з кишень свої скарби — ножа фірми «Айкгорн» і звіт про розтин Цевана Сокова. Записав до нотатника номер справи — К095443226 — та ім’я слідчого судді — Паскалі Андре, і заховав папери до торби. Ножа він застромив за пояс штанів.

У вбиральні так само не було нікого. Він надів піджака і помацав порожні кишені. Документи на ім’я Матіаса Фрера лежали на дні торби. Якщо його затримають, він може назватися ким завгодно. І що завгодно сказати їм. Головне, виграти час. Урешті він поклав записника до внутрішньої кишені піджака.

Дзеркало підтвердило, що він знову прибрав людської подоби. Він надів плаща. І вже хотів було взутися, аж до вбиральні зайшов охоронець із собакою.

Охоронець угледів долі торбу і коло неї Януша. У самих шкарпетках.

— Що це ви робите, га? Вокзал — не роздягальня.

Януш уже розтулив було рота, щоб відтяти йому добряче, як зробив би психіатр Матіас Фрер, та вчасно похопився.

— Бачите, пане, я шукаю роботу… — ніяково пробелькотів він.

— Ану геть звідсіля!

Він не змусив казати те двічі. За кілька секунд узувся, вхопив торбу і подався до виходу. Охоронець відступив набік. Він дивився на нього з неприхованою недовірою. Януш чемно кивнув йому і вийшов з убиральні.

Він ішов до виходу, де була стоянка таксі.

З кожним кроком до нього поверталося почуття власної гідності.

Він повернувся до людського суспільства.