— Авжеж, готівка. Лежить у мене в панцерній касі. Кажу ж, можеш забрати їх навіть зараз.

Ця обставина відкривала нові перспективи розслідування, яке він провадив. І так до речі! У нього практично і цента не лишилося.

— Що раніше, то ліпше.

— Ти що, знову кудись вирушаєш?

Нарцис не відповів. Корто з розумінням похитав головою. Його доброта просто-таки вибивала Нарциса з колії. Він і сам був психіатром принаймні двічі в житті: коли працював у клініці П’єра Жане і майже напевно до того. Тож пречудово знав, що вірити божевільним вигадкам хворої людини безглуздо. Психіатр повинен збагнути причину божевілля, але не виправдовувати її.

— Скажи, будь ласка. — знову озвався Корто, — а ким ти вважаєш себе сьогодні?

Нарцис мовчав. Судячи з усього, тут ніхто не знав про останні події. Не чули тут ні про Фрера, ні про Януша, хоча його фото були в усіх газетах. І в кожній статті мовилося про те, що він — головний підозрюваний у вбивстві. Те, що пацієнтам воно все анідесь, його не дивувало. Але Корто? Невже він такий відірваний від зовнішнього світу?

— Сьогодні, — туманно пояснив він, — я той, хто відкриває російських дерев’яних ляльок. Я відновлюю кожну свою особистість. Намагаюся зрозуміти їх. Хочу дізнатися, чому вони з’явилися на світ.

Корто підвівся, обійшов довкола столу і приязно поклав долоню йому на плече.

— Їсти хочеш?

— Ні.

— То ходімо. Я відведу тебе до твоєї кімнати.

Вони вийшли у пітьму. З неба сіялася дрібна мжичка. Нарцис тремтів од холоду. Він був у костюмі, що після всіх його пригод геть був укритий багном, і в накрізь просякнутій по`том білизні. Добре, хоч щурячу машкару скинув…

Вони підійшли до східців, мощених сірими кахлями. Парк був терасний, неначе рисова плантація, тільки росли в ньому пальми, кактуси й оливи. Нарцис на повні груди вдихав просякнуте морською вологою повітря, особливо цілюще в цій високогірній місцевості, бо санаторій таки недарма тут містився.

Вони дійшли до вілли. Це були два поєднані поміж собою будинки у вигляді літери L, до того ж один був розташований нижче, аніж другий. Плескаті покрівлі. Прямі лінії. Стіни без прикрас. Либонь, їх спорудили десь років сто тому, коли в архітектурі панував потяг до простоти і суворої функційності.

Вони попрямували до нижнього будинку. На другому поверсі рядами блищали вікна. Певне, кімнати пацієнтів. Нижче були широкі скляні двері, що виходили на зовнішню галерею: тут були майстерні. Ще нижче, на сходинках, які тонули в заростях кущів, яріли жаруки цигарок…

На лавочці курили троє чоловіків. Нарцис не бачив їхніх облич, та за манерою порухів і реготом збагнув, що це люди з порушеннями психіки.