— Капітан Анаїс Шатле, центральна поліційна дільниця Бордо.

Подив на обличчі чолов’яги заступило приголомшення. Патрік Дюсар у своєму темно-синьому тренувальному костюмі, стояв перед столом, де, мов на авіаносці, вишикувалися лавою моделі літаків із бальзового дерева. Усередині хата скидалася на виставку авіамоделювання. Увесь вільний простір був заповнений деталями літаків — крилами, кабінами, фюзеляжами. У повітрі тхнуло тирсою, клеєм і живицею.

Вона ступнула вперед. Жандарм відступив, стискаючи в руках каркас літакового крила. Анаїс окинула його поглядом. Куций, із непропорційно великою і лисою мов коліно головою. На носі дешеві окуляри. Невиразні риси обличчя, де застиг переляк. Вона розколе його, мов трухлого пенька, тільки діяти треба з натиском.

— Я за дорученням слідчого судді Ле Ґаля, — збрехала вона.

— У… у неділю?

— 12 лютого цього року у відділі жандармерії Брюж ви прийняли заяву про викрадення авто. Всюдихода марки «ауді» моделі Q7 Sline TDІ, номер 360 643 АР 33, що належав охоронній агенції, зареєстрованій у реєстрі підприємств сфери обслуговування району Терфор у Брюж.

Дюсар і так був блідий, та, почувши те, пополотнів ще дужче.

— Хто подавав заяву?

— Не пам’ятаю. Прізвищ не пам’ятаю. Треба глянути у протоколі…

— Не варто, — відтяла вона суворо. — Нам відомо, що протокол фальшивий.

— Щ… що?

— 12 лютого ніхто не подавав вам ніякої заяви про викрадення авта.

Обличчя Дюсара стало як у мерця. Він уже бачив, як у нього забирають звання і позбавляють усіх пільг, що належать державному службовцеві, зокрема пенсії. Пальці, які стискали деталь літака, так зціпилися, що вона затріщала.

— В… ви звинувачуєте мене, що я оформив протокола переднішим числом?

— У цьому немає ніяких сумнівів.

— Які у вас докази?

— З доказами будемо розбиратися в дільниці. Одягайтеся!

— Не буду! Це блеф! І Ви…

Анаїс взяла вола за роги.

— У нас є свідки, які кажуть, що авто й надалі перебуває у розпорядженні працівників охоронної агенції.