— Доведемо, ще й як! Охоронна агенція не звернулася із заявою до страхової компанії. І не вимагала страхування. Як ти гадаєш, це нормально — не вимагати відшкодування за авто вартістю шістдесят тисяч євро?

Жандарм упродовж тієї балачки весь час задкував, і тепер вона загнала його в куток.

— Викрадене авто навіть у розшук не оголосили! — докинула вона в пориві натхнення. — Вочевидь, шукати його ніхто й не збирався…

— Не треба кайданів, прошу вас…

Вона плигнула на стіл. Хряснули під ногами літачки. У дванадцять років вона була чемпіонкою Аквітанії зі спортивної гімнастики. Татова гімнастка. Вона стрибнула на Дюсара, і той заволав, наче його ріжуть. Обоє впали додолу. Анаїс підвелася і придушила його до землі, ставши коліном на груди. Потім накинула йому кільце кайданів на горлянку.

— Кажи, негіднику, бо задушу!

— Ні!

— Хто до тебе приходив?

Чолов’яга шалено закрутив головою. Обличчя його було перелякане, по темно-червоних щоках котилися сльози і краплі поту. Анаїс ще дужче стиснула кільця кайданів на його шиї.

— ХТО?

Дюсар збуряковів. Дихати він уже не міг. І говорити. Вона трохи послабила тиск.

— Їх… їх було двоє… — прохрипів жандарм.

— Прізвища?

— Не знаю.

— Скільки тобі заплатили?

— Нічого не заплатили! Присягаюся! Мені грошей не треба!

— Ага, і кредит за твою халупу тобі платити не треба! І за авто не треба! І лахи своїм дітлахам не треба купувати!

— Ні, ні, ні!

Вона знову затягнула на горлянці сталеве кільце. Її саму лякало те, що вона оце робить. Власна жорстокість її жахала. Божевілля якесь! Уповноваженим із внутрішнього розслідування свідчення лейтенанта Патріка Дюсара будуть ой як до речі!