— А я тут при чому? — вигукнув Дюсар. — Вони подали заяву 12 лютого. Якщо вони мене ошукали, то…

— Нічого подібного. Вони прийшли до вас пізніше. І звеліли скласти протокола переднішим числом.

— Хто це може звеліти мені, скажіть на милість?

— Одягайтеся! Не змушуйте мене застосувати силу. Нам нічого не варто довести, що в цій справі взагалі не велися ніякі слідчі дії. Ви навіть не намагалися шукати викрадачів.

Дюсар удавано зареготався.

— І що це доводить? Ми ніколи не розслідуємо викрадення автомобілів.

— Автомобілів, які вартують стільки? І належать агенції, що надає послуги із забезпечення охорони у промисловому районі, який перебуває під вашою юрисдикцією? Вкрадених майже у ваших колег? І якщо після 12 лютого не з’явилося жодного документа у справі, то це лише тому, що ніякої заяви про викрадення вам ніхто не подавав.

В очах жандарма затанцювали іскри. Він уже почав міркувати, як складатиме інші фальшиві папери. Протоколи опитування свідків. Акти перевірки прилеглих територій. Та Анаїс не дала йому поринути в ті думи.

— Мої люди вже проводять обшук у вашій дільниці. Вбирайте пальто, і гайда!

— Сьогодні неділя! Ви… ви не маєте права!

Крило в його руках розсипалося на друзки.

— Не маю права? У межах розслідування подвійного вбивства?

— Подвійного вбивства?!

Анаїс промовляла тим безжальним і позірно безпристрасним тоном, якого не вчать у жодній поліційній академії, хоча ним від природи володіє кожен поліцай.

— 16 лютого. Країна Басків. Убивця сидів за кермом цього Q7. Якщо ти й далі запиратимешся, мені доведеться надіти на тебе кайдани.

— Це пов’язано із баскським сепаратизмом?

— Нічого такого. — Вона дістала з кишені кайдани. — Пропоную тобі оборудку. Розкажи мені все, що тобі відомо, простісінько зараз, і, може, я допоможу тобі виплутатися з цієї халепи. А то на тебе ляже звинувачення у співучасті в навмисному вбивстві. Ті чоловіки, що були за кермом всюдихода, 19 лютого скоїли ще один замах на вбивство. Це авто — твій квиток на довічне ув’язнення. Полегши своє нечисте сумління!

Обличчям Моріса Дюсара котився рясний піт. Руки його трусилися.

— Ви… ви нічого не доведете.

Анаїс спала на думку ідея, і вона відразу ж подумки вилаяла себе за те, що не здогадалася про це раніше.