Юсеф знову зареготався. Він якось дивно тримався під тим пасмом свого чуба. Надто вже прямо. Надто штивно. Наче замість сухожиль і хребців у нього були залізні шворні. Повернувся його приятель. Обличчя геть у пухирях від опіків. Половина темної чуприни згоріла. Та він буцім нічого й не відчував. Понад метр вісімдесят на зріст. Шапленові й не вірилося, що він так довго з ним боровся. Здавалося, зарізяка тільки й чекає, щоб скінчити те, що розпочав на східцях.
— Ти гарно балакати, Ноно. Але тепер оддай нам те, що винен.
Сумніву вже не було: Ноно, либонь, винен дурману, або гроші за дурман, або ж і те, й те. Може, все воно заховане в хаті. А може, амнезія спіткала його тоді, коли він мав оддати їм товар. Ще дивно, як він і досі живий.
Шаплен чимдуж намагався тримати себе в руках. Треба дізнатися якомога більше про себе, перш ніж його почнуть катувати.
— Не брешу я, Юсефе.
— То й добре. Bolje ikad nego nikad[55]. Де товар? Про штраф потім будемо балакати.
Він зважився назвати його на ім’я, адже цей кліпало таки був Юсеф. І дещо дізнався.
— Як ми познайомилися?
Він глянув на Юсефа, і той посміхнувся.
— Ти став зовсім glupo[56], Ноно. Я підібрав тебе на смітнику.
— Про що це ти?
— Коли тебе знаходити, ти був мов шолудивий пес. — Він сплюнув. — Жебрак був, кавалок лайна. Ні паперів, ні звідки, не пам’ятав, не вмів нічого. Я тебе навчив.
— Чого ти мене навчив?
Юсеф підвівся. Обличчя його було непорушне. Жартам край. Щоки позападали під високими вилицями, які кидали тінь на задерті кутики вуст. Ота посмішка робила його схожим на японську маску.
— Я вже не жартую, Ноно. Віддай те, що винен, і ми йти звідсіля.
— То що ж я вам винен? — заволав він.
Зарізяка кинувся на нього, та Юсеф перепинив його. Він вирішив діяти сам. Згріб Шаплена за руку, тримаючи цівку пістолета за декілька міліметрів од його розбитого носа.
— Годі клеїти дурня. Ти граєшся з вогнем, хлопче.
Тепер боснякові очі були й геть близько. Коли він не кліпав, Шаплен бачив його звужені зіниці. Вони зблискували холодним зеленкуватим полиском. Юсеф був ще молодий, та щось точило його зсередини. Недуга. Холоднеча. Прокляття.