— Дай подивитися, — сказав Кербі, пропускаючи його слова повз вуха, і вихопив газету. — Бля, та це ж Рви-Рви!

Ронні Мейленфант схопився так стрімко, що перекинув стільця, заворожений думкою, що Стоук потрапив у газету. Якщо на сторінках «Деррі Ньюз» (окрім спортивних рубрик, звичайно ж) з’являлися студенти, це завжди означало, що вони в щось вляпалися. Навколо Кербі зібралися й інші, ми зі Скіпом теж. Так, це був Стоуклі Джонз III, але не тільки він. На задньому плані серед облич, що майже, але не цілком, злились у пляму крапок…

— Чорт, це ж Нейт! — вигукнув Скіп із захватом і подивом.

— А прямо перед ним Керол Джербер, — вимовив я дивним, приголомшеним голосом. Я впізнав куртку з написом «ГАРВІЦЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА» на спині; впізнав біляве волосся, що, зв’язане в кінський хвіст, спадало на комір куртки й облізлі джинси. А ще впізнав обличчя, хоч і напіввідвернуте та затінене плакатом «США, НЕГАЙНО ГЕТЬ З В’ЄТНАМУ!», та я його впізнав.

— Це моя дівчина.

Слово «дівчина» у зв’язку з Керол я вимовив уперше, хоча думав про неї так уже з кілька тижнів.

«ПОЛІЦІЯ РОЗГАНЯЄ МІТИНГ ПРОТЕСТУ ПРОТИ ПРИЗОВУ» — стояло під фото. Жодного імені не називалося. Як випливало з супровідної статті, понад десяток протестувальників з Мейнського університету зібралося перед будівлею федерального управління в центрі Деррі. Вони тримали плакати і близько години ходили навколо входу у відділок служби призову, співаючи пісні та скандуючи гасла, деякі непристойні. Була викликана поліція, та спершу полісмени просто стояли осторонь, чекаючи, доки демонстрація закінчиться сама по собі, але потім з’явилася група протилежно налаштованих демонстрантів, здебільшого будівельників, що мали обідню перерву. Вони почали викрикувати власні гасла, і хоча «Ньюз» не вказала, чи були їхні гасла непристойні, я здогадувався, що це були запрошення їхати назад у Росію, поради, де демонстрантам зберігати свої плакати, коли вони ними не користуються, і координати найближчої перукарні.

Коли протестувальники почали кричати на будівельників, а будівельники почали жбурляти в них шматки фруктів зі своїх обідніх контейнерів, втрутилася поліція. Покликаючись на брак дозволу (копи в Деррі, мабуть, ніколи не чули про право американців на мирні зібрання), вони оточили студентів і доправили до відділку на Вітчем-стрит. Там їх одразу відпустили. «Ми просто хотіли забрати їх з поганої атмосфери, — процитував репортер слова одного полісмена. — Якщо повернуться туди, то вони навіть дурніші, ніж здаються».

Фото, по суті, мало відрізнялося від знятого в Східному крилі під час демонстрації проти «Коулмен кемікалз». І на цьому знімку полісмени забирали студентів, а будівельники (через рік на їхніх касках красуватимуться маленькі американські прапорці) кепкували, знущально посміхалися і погрожували кулаками. Одного полісмена камери захопили в момент, коли він готувався схопити Керол за плече; Нейт, що стояв позаду неї, здавалося, не привернув їхньої уваги. Двоє полісменів вели Стоука Джонза. Він був спиною до камери, але помилитися було годі через милиці. А якщо для впізнання цього було замало, то на спині його шинелі виднівся намальований від руки горобиний слід.