— Погляньте-но на цього безмозкого йолопа! — прокаркав Ронні (Ронні, який завалив два з чотирьох останніх заліків, ще мав нахабство обзивати інших безмозкими йолопами). — Ніби не міг знайти цікавішого заняття.

Скіп пропустив його слова повз вуха. Як і я. На нас фанфаронство Ронні не справляло яскравого враження, хоч на яку б тему він розводився. Нас заворожила Керол… і Нейт Гоппенстенд позаду неї, що дивився, як полісмени ведуть демонстрантів геть. Нейт, як завжди, охайний, в сорочці «Ліги плюща», в напрасованих джинсах з закотом. Нейт, що стоїть зовсім близько від будівельників, які сміються і погрожують кулаками, проте вони його цілком ігнорують. Як і полісмени. Ні ті, ні ті не знали, що мій сусід у кімнаті недавно став шанувальником крамольного містера Філа Окса.

Я вислизнув до телефонної кабінки і зателефонував на другий поверх Франклін-голлу. Хтось у їхній вітальні зняв слухавку, а коли я запитав Керол, дівчина сказала, що Керол там немає. Вона пішла до бібліотеки займатися з Ліббі Секстон.

— А це Піт?

— Ага.

— Для тебе є записка. Вона приліпила її до скла. — (Звичайна практика в тодішніх гуртожитках). — Пише, що подзвонить тобі пізніше.

— Гаразд. Дякую.

Скіп перед кабінкою нетерпляче махав мені. Ми рушили коридором до Нейта, хоч і знали, що втратимо місця за картярськими столами. Однак цього разу цікавість взяла гору над манією.

Коли ми показали Нейтові газету і почали розпитувати про вчорашню демонстрацію, вираз його обличчя майже не змінився, втім воно ніколи сильно не змінювалося. Та все ж я відчув, що він сумний, а може, і взагалі прибитий. Але чому? Все ж як-не-як скінчилося добре: ніхто не був заарештований, а в газеті жодного прізвища.

Я вже був вирішив, що занадто багато вкладаю в його звичну незворушність, але тут Скіп запитав:

— Що тебе гризе?

У його голосі вчувалося щось схоже на грубувате співчуття. Нижня губа Нейта затремтіла, та усвідомивши це, він її закусив, перехилився через свій акуратний стіл (поверхню мого вже вкривало понад дев’ятнадцять шарів усякого мотлоху) і висмикнув паперовий носовичок з коробки поруч із програвачем. Він довго і старанно сякався. А коли скінчив, то вже повністю себе опанував, однак я бачив у його очах сумну розгубленість. Якусь мою частку — підлу частку — це втішило. Приємно було знати, що не обов’язково звихнутися на «чирві», щоб мати проблеми. Людська натура іноді ховає в собі багато лайна.

— Я поїхав туди зі Стоуком, Гаррі Свідровскі і ще кількома хлопцями, — розповідав Нейт.

— А Керол була з тобою?

Нейт похитав головою.