Мені пригадалося, як Нейт зізнався, що боїться, що мати побачить фото його арешту. Маминого маленького, чемненького майбутнього стоматолога замели в Деррі, коли він без дозволу дефілював коло будівлі федерального управління». Яка ганьба, ох, яка ж ганьба. А татко Керол? Не зовсім те ж саме, але близько. Татко Керол як-не-як «милий мій, що сказав: «гей, ви там, на судні», і пішов на флот служи-и-ити».

— Він, може, і не прочитає статті, — сказав я. — А коли й прочитає, в ній же не названі прізвища.

— Фото, — терпляче промовила Керол, немов розмовляючи з дурником, який просто нічого не може вдіяти зі своєю дурістю. — Хіба ти не бачив фото?

Я розтулив був рота, щоб сказати, що її обличчя відвернуте від камери і на нього падала тінь, та в ту ж мить пригадав напис «ГАРВІЦЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА», що блищав на спині її куртки. Та й взагалі, він же її батько, хай йому біс. Він її і в профіль упізнає.

— Все одно він може його не побачити, — пробурмотів я недоладно. — Дамаріскотта ж далеко, там цю газету мало хто читає.

— То так ти збираєшся прожити своє життя, Піте? — вона говорила все ще терпляче, та в голосі забриніла нотка роздратування. — Накоїти щось, а потім сподіватися, що ніхто не дізнається?

— Ні, — відповів я. Хіба міг я сердитися на неї за ці слова? Враховуючи те, що Еннмарі Саусі й досі уявлення не має, що на світі існує якась там Керол Джербер? Ні, звичайно. Ми з Керол не були одружені чи щось таке… та не в шлюбі річ. — Ні, не збираюсь. Але Керол… не конче ж треба сунути ту кляту газету йому під носа, правильно?

Вона засміялася. Не так весело, як тоді, коли згадала про мій бампер, але я вирішив, що навіть сумний сміх краще, ніж ніякий.

— Цього не знадобиться. Він дізнається сам. Він такий. Але я повинна була, Піте. І, напевно, я вступлю до комітету опору, хоча у Джорджа Ґілмена завжди вигляд, як у малюка, якого застукали за поїданням шмарклів, а в Гаррі Свідровскі з рота тхне так, що гіршого запаху в світі не знайдеш. Тому що… річ у тому… розумієш… не можу пояснити… — з мукою видихнула вона мені у вухо. — Слухай, ти знаєш, куди ми ходимо курити?

— Біля Голіоуку? Коло смітників? Знаю.

— Зустрінемося там, — сказала Керол. — Через п’ятнадцять хвилин. Зможеш?

— Так.

— Мені ще багато вчитися, тож довго я не зможу, але я… я просто…

— Я прийду.

Я повісив слухавку і вийшов. Ешлі Райс стояв у дверях вітальні, палив і переминався з ноги на ногу. Я зробив висновок, що в нього перерва між партіями. Обличчя його було дуже бліде, чорна щетина на щоках стирчала, неначе штрихи від олівця, а сорочка була не просто брудна, — здавалося, вона на ньому прижилася. Очі його були витріщені, а на обличчі був вираз «Небезпечно, висока напруга». Згодом я почав асоціювати цей вираз з людьми, що серйозно підсіли на кокаїн. Власне, «чирва» й була свого роду наркотиком. Та не з тих, що викликають бездумну безтурботність.