У середу я вклався за північ і спав міцним сном. Якщо мені снилася «чирва» або Керол Джербер, я цього не пам’ятаю. Коли прокинувся о восьмій ранку в четвер, сніг падав так густо, що я ледь розгледів світло у вікнах Франкліна навпроти. Я пішов у душ, потім почалапав коридором глянути, чи вже почалася гра. Один столик був зайнятий. Ленні Дорія, Ренді Еколлз, Біллі Марчент і Скіп. Вигляд у всіх був блідий, неголений і втомлений, ніби вони просиділи тут усю ніч. Може, так і було. Я притулився до одвірка, стежачи за грою. Надворі в снігу відбувалося дещо значно цікавіше. Але ми всередині дізналися про це тільки пізніше.

31

31

Том Гакебі жив у Кінгу, другому чоловічому гуртожитку нашого комплексу. Бека Ауберт мешкала у Франкліні. За останні три-чотири тижні вони дуже зблизилися, що передбачало і спільні походи в їдальню.

Цього сніжного ранку наприкінці листопада вони поверталися після сніданку і раптом побачили, що на північній стіні Чемберлен-голлу з’явився напис. Ця стіна була звернена до студмістечка, зокрема до Східного крила, де великі корпорації проводили інтерв’ю щодо прийняття на роботу.

Вони звернули туди, зійшли з доріжки в свіжий сніг — на той час його нападало приблизно чотири дюйми.

— Глянь, — сказала Бека, киваючи на сніг. На ньому тяглися дивні сліди: не відбитки підошов, а ніби борозни, а з боків — ланцюжки глибоких круглих дірочок. Том Гакебі сказав, що це схоже на сліди лиж і лижних палиць. Ні він, ні Бека не подумали, що сліди ці могла залишити людина на милицях. Тоді не подумали.

Вони підійшли до стіни гуртожитку. Літери були великі й чорні, але до цього моменту сніг падав так густо, що тільки з десяти кроків вони зуміли розібрати слова, які хтось вивів фарбою з балончика… до того ж у стані цілковитого сказу, судячи з кострубатості літер (знову-таки їм не спало на думку, що людина, яка розбризкує фарбу з балончика, одночасно утримуючи рівновагу на милицях, не може піклуватися про акуратність літер).

На стіні був напис:

32

32

Я читав, що існують злочинці — можливо, навіть чимало злочинців — які підсвідомо хочуть, щоб їх піймали. Думаю, саме так виглядали справи зі Стоуком Джонзом. Хоч заради чого він вступив до Мейнського університету, там цього явно не знайшов, тож, очевидно, вирішив, що час піти, а раз так, то перед цим зробити найграндіозніший жест, на який тільки здатна людина на милицях.

Том Гакебі направо і наліво розповідав, який напис прикрашає стіну нашого гуртожитку, і Бека Ауберт теж. Однією з тих, кому вона це розповіла, була староста другого поверху Франкліна, худорлява, дуже правильна дівчина на ім’я Марджері Статтенгеймер. До 1969-го Марджері стала помітною фігурою в студмістечку, засновницею і президентом Американської спілки студентів-християн. АССХ підтримувала війну у В’єтнамі, і її кіоск у студентському відпочинково-розважальному комплексі продавав шпильки з прапорцями, що набули такої популярності завдяки Річардові Ніксону.