— Розумію.

— Чи навіть гірше. Ви матимете відповіді, а вони виявляться зовсім не тими, на які ви сподівалися.

— Це я теж розумію.

Я сідаю в автівку, і мене починає трусити. Я опускаю вікно й витягую цигарки. Пожадливо прикурюю одну. Коли я йшов до Томаса, то увімкнув на телефоні беззвучний режим. Тепер, вийнявши його з кишені, бачу пропущений дзвінок. Навіть два. Ще ніколи я не був таким популярним.

Я набираю голосову пошту і прослуховую два плутані повідомлення — одне від Гоппо, інше від Ґева. Обидва повідомляють мені те саме:

«Еде, це стосовно Міккі. Вони знають, хто його вбив».

2016 рік

2016 рік

Вони сидять за звичним столиком, лише цього разу, як ніколи, перед Ґевом замість дієтичної коли стоїть кухоль пива.

Не встигаю я сісти з власним кухлем, як він кидає на стіл переді мною газету. Я дивлюся на заголовок статті.

ПІДЛІТКІВ ЗААРЕШТУВАЛИ ЗА НАПАД БІЛЯ РІЧКИ

Двох п’ятнадцятирічніх підлітків допитують у справі нападу зі смертельними наслідками, який скоїли на колишнього мешканця Андербері Міккі Купера (42 роки). Їх обох затримали після спроби пограбування на тому самому відтинку дороги біля річки два дні тому. Поліція розглядає можливість того, що обидва випадки між собою пов’язані.

Я пробігаю очима решту статті. Я нічого не чув про вуличні пограбування, проте останнім часом моя голова йшла обертом від інших клопотів. Я суплюся.

— Що таке? — питає Ґев.

— Тут не сказано, що ті підлітки напали на Міккі, — кажу я. — Це все тільки здогади.

Він знизує плечима.

— То й що? Усе сходиться. Під час пограбування щось пішло не так. І книжка тут ні до чого, і ті крейдяні чоловічки. Просто двоє малолітніх бандитів захотіли легких грошей.

— Мабуть. А вони знають, як тих хлопців звати?

— Я чув, що один із твоєї школи. Денні Меєрс?

Денні Меєрс. Я мав би бути здивований, але ні. Здається, людська природа уже нічим мене не здивує. А втім…