— Нагорі в нас є кімнати з приготованими для вас ліжками. Треба тільки пройти он…

Тепер, коли вона це сказала, я відчув, що можу стати на ноги.

І не тільки я, а ми всі були вже на ногах. А Берніс тим часом підштовхувала нас до одного з виходів — до дивного, схожого на тунель коридору, стіни якого були розмальовані червоними та білими довгими смужками, що закручувались у гігантську спіраль, і це було схоже на обгортку величезної карамельної палички, тільки ізсередини.

Вона штовхала нас уперед, і ми нічого не могли вдіяти. Коридор, коли ми до нього наблизилися, здається, подовшав. Я почув звук боротьби за спиною, озирнувся та побачив, як Берніс відштовхує Ліллі назад.

— Гей! — гукнув я, наче в тумані, до Берніс. — Не ображай її.

Ліллі щось казала. Я бачив, як рухались її губи та м’язи на горлі під шкірою, але її голос не доходив (чи не міг дійти) до моїх вух.

— Ми скоро повернемося, Ліл, просто зачекай тут, — сказала Нур.

Звісно, Ліллі не змогла би приєднатися до нас, навіть якби їй дозволили пройти по коридору. Десь на півдорозі я відчув прилив крові в голові та різкий спад у шлунку, а далі «хлоп!» — нас прийняла петля.

Ліллі позаду нас уже не було, а попереду розмальований смугами коридор закінчувався сходами.

— А тепер просто вгору! — почувся голос Берніс, що відлунював від стін. Саму її видно не було.

Шлях угору ми долали повільно, сходинка за сходинкою, і, коли піднялися на сходовий майданчик, я відчув, як зникли останні крихти моєї сили волі. Ми опинились у повній владі «сирени», яка нас заманила, і все, що ми тепер могли зробити, це тільки підкоритися.

* * *

На сходовому майданчику навкарачки стояли дві дівчинки, котрі, здавалося, були зайняті тим, що старанно, дюйм за дюймом оглядали дошки на підлозі. Коли ми опинились у вестибюлі, вони припинили своє заняття та подивились на нас ізнизу вгору.

— Ви не бачили ляльку? — запитала старша дівчинка. — Френкі загубила одну зі своїх ляльок.

Здавалося, вона жартує, але вона не посміхнулась.

— Пробачте, — відповіла Нур.

— Ми замовили… сон? — промовив Мілард, зніяковівши.

— Проходьте туди, — відказала старша дівчинка, кивнувши на двері за нею.

Ми пройшли повз них.

— Тікайте, — мені наче почувся чийсь шепіт, — тікайте, поки можете.