— І що ви повинні робити з нетутешніми? — запитав Ліо.

— Приводити їх до тебе, — відповів Рек.

— Отож.

— Френкі думала, що вони — нічого особливого, тому…

— Френкі — розумово відстала карлиця! — закричав Ліо. — Сортування на тих, хто «нічого особливого», а хто таємний агент, не її парафія. Ви приводите нетутешніх до мене, а я вже їх сортую! Ясно?

— Так, Ліо, — відповіли вони в унісон.

— Далі. Де «світлоїжка»?

— Прохолоджається у вітальні, — відповів Білл. — Я лишив з нею Джіммі та Вокера.

— Добре. Будьте з нею ввічливі. Пам’ятайте, спершу ми повинні спробувати стати з нею друзями.

— Ясно, Ліо.

Потім Ліо звернувся до нас. Він зняв свої ноги зі столу та підсунув стілець уперед.

— Звідки ви? — запитав він. — Ви «каліфорніос»,[81] еге ж? Люди Міса?

Напевне, це вони так назвали пані Сапсан.

— Я із Флориди, — відповів я.

— А ми з Об’єднаного Королівства,[82] — додала Бронвін грубим голосом.

— Ми не знаємо, хто такий Міс, і взагалі не розуміємо, про що ви кажете, — сказала Емма.

Ліо кивнув. Опустив очі на стіл. І мовчав навдивовижу доволі довго. Коли він знову підняв очі, його обличчя було червоне від гніву.

— Мене звати Ліо Бернам, і я правлю цим містом.

— Усім Східним узбережжям, — добавив Білл.

— Ось, як ми зробимо. Я ставлю вам питання, а ви чесно відповідаєте. Я не той хлопець, якому можна брехати. Я не той хлопець, чий час можна марнувати.