Стіна заговорила, і той громоподібний бас, що вийшов із неї, безпомилково належав Шарону.

— Портмане! А хіба ти не повинен бути зараз у новій петлі-звіринці пані Королик, чистити клітки у ведмегримів?

Розлючена пані Сапсан вискочила від мене раніше, ніж устигла призначити мені покарання, але Шарон про нього якось уже знав. Шокуючі новини поширюються швидко.

— А як ви про це прочули? — запитав я.

— Стіни мають вуха, мій друже. Я покажу тобі коли-небудь. Тільки з них регулярно треба вичищати вушну сірку.

Мене від такої живописної картини пересмикнуло, і я спробував викинути її з голови.

— А я саме йшов до пані Королик.

— Як дивно. Її петля внизу. — Він схрестив руки на грудях та нахилився до мене. — Ти викликав тут справжній переполох, ти це знаєш? Розбурхав увесь курятник.

— Ми з моїми друзями не хотіли нікого засмутити. Реально.

— Я й не кажу, що ти зробив щось погане, — він притишив голос, — інколи курятник необхідно розбурхувати. Якщо ти розумієш, про що я.

— Угу, — сказав я на те, знервовано переминаючись. У будь-який момент могла з’явитись якась імбрина та побачити мене.

— Не всім подобається, як імбрини залагоджують справи. Вони надто звикли приймати всі рішення самотужки. Вони ні з ким не консультуються. Не питаються нічиєї думки.

— Я розумію, що ви маєте на увазі, — мовив я.

— Розумієш?

Я розумів. Просто наразі не хотів вести про це бесіду.

Шарон нахилився ближче та прошепотів мені на вухо (і при цьому його дихання було холодним та пахло землею):

— Найближчої суботи, увечері, на старій бойні відбудуться збори. Я хотів би бачити тебе там.

— Які збори? — запитав я.

— Просто деякі однаково мислячі люди висловлюють свої думки. Твоя присутність буде високо оцінена.

Я зазирнув під його відлогу. І побачив там тільки оповитий пітьмою слабкий відблиск білих зубів.