— Іди геть! — закричав я; виття припинилось, і порожняк зашипів на мене.

Я зрозумів, що він не збирався вбивати Ейча. Помирав його друг.

Порожняк плакав.

Я промовив кілька слів мовою порожняків, щоби прогнати істоту геть. Той знову на мене зашипів, неохоче забрав свої язики від Ейча та відступив на кухню.

Я сів на долівку поряд зі старим. Його кров’ю була просякнута сорочка, штани і навіть килим, що був під ним.

— Ейче. Це Джейкоб Портман. Ви мене чуєте?

Він розплющив очі та прикипів поглядом до мене.

— Прокляття, синку, — промовив він, спохмурнівши, — ти дійсно-таки не коришся ніяким сраним наказам.

— Ми маємо доправити вас до лікарні.

Я став просовувати попід нього руки. Він застогнав від болю, а з кухні відповів йому виттям порожняк.

— Забудь. Я вже втратив забагато крові.

— Ви витримаєте. Нам лиш треба…

Він випручався з моїх обіймів.

— Ні! — Його голос та його руки виявились настільки несподівано сильними, що мене це вразило, але за мить він ізнову знесилено відкинувся на підлогу. — Не змушуй мене натравити на тебе Хорейшіо. Тут усе довкола кишить хлопцями Ліо. Якщо я знову вийду на вулицю, піде свинцевий дощ.

Із кутка простогнала Нур. Я глянув через плече, як вона ворухнулась на кушетці, не відкриваючи очей.

— З нею буде все окей, — проказав Ейч. — Вона отримала добру порцію сонного пилку, але вона проспиться.

Сказавши це, він скривився від болю, а його очі стали трохи нагадувати скляні.

— Води.

Я вже був скочив на ноги, щоб бігти на кухню, але не встиг зробити і трьох кроків, як повз мене в повітрі проплив язик порожняка, оповитий навколо склянки, у якій плескалася вода. Я допоміг Ейчеві сісти, а язик порожняка вже прикладав йому склянку до губ. Мені ж залишалось тільки дивуватися з дивної ніжності цієї істоти.

Ейч закінчив пити, і язик порожняка (сам порожняк досі залишався на кухні) прибрав склянку та поставив її на кавовий столик. У підстаканник.