— Я прийду, — сказав я. — Але не очікуйте від мене, що я піду проти імбрин.

Слабкий відблиск під відлогою став широкою усмішкою.

— А хіба зараз ти не це збираєшся зробити?

— Не все так просто.

— Я впевнений, що так і є. — Шарон випростався на весь свій зріст і відійшов убік, даючи мені пройти. — Твій секрет зі мною в безпеці. — Він простягнув руку. — Тобі це знадобиться.

То була перепустка. З одного боку було надруковано «МІНІСТЕРСТВО В СПРАВАХ ЧАСУ», а з іншого — «ПОВСЮДИ».

— Американські петлі ретельно охороняються. Ситуація там напружена. Не можна пропускати всіх підряд.

Я спробував узяти ту перепустку, але Шарон відпустив її не відразу.

— У суботу, — сказав він і розтис пальці.

* * *

Тепер, коли я подорожував сам, пересуватися з місця на місце стало легше. На противагу тому, як більшу частину минулого тижня я змушений був постійно непокоїтися про місцезнаходження кількох людей, що були разом зі мною, тепер я міг вільно та швидко пройтися переповненим коридором — не озираючись через плече, чи, бува, хтось не відстав, — та без зусиль зануритись у натовп. Отже, я підійшов до реєстратора та показав свою перепустку. То був огрядний чоловік, що сидів за столом на маленькому табуреті, і він дивився на мою «повсюди»-перепустку так, наче ніколи раніше такої не бачив.

— На вас одяг двадцять першого століття, — сказав він, оглянувши мене. — Чи перевіряли вас костюмери на анахронізми?

— Так, — відповів я. — Вони сказали, що я в порядку.

— Вони видали вам відповідний документ?

— Е-е… так, — відповів я, поплескавши себе по кишенях, — дайте-но, гляну, де я це поклав…

Позаду мене зібралася черга. Реєстратор обслуговував одночасно п’ять дверей, і його терпіння закінчувалось.

— Просто накиньте на себе одне з пальт, які висять за дверима, — сказав він та махнув рукою, щоб я проходив. — Там, у кишені, є карта, якщо вона вам потрібна.

Я подякував йому та підійшов до дверей. На маленькій золотій пластині було написано: «УНІВЕРМАГ БУЛЛОКА, НЬЮ-ЙОРК, 8 ЛЮТОГО 1937».

Я переступив поріг, зняв із гачка старомодне на вигляд пальто — із шафи для надзвичайних ситуацій — та одягнув його поверх свого одягу. Потім підійшов до дальньої стіни цієї маленької, нічим не особливої кімнати, і після швидкого затемнення та тепер-уже-звичного приливу крові в скронях я почув, як міняється шум за дверима. Я вийшов в універмазі. Здавалося, він лиш недавно зачинився: усюди по підлозі були порожні товарні підставки і стелажі та оголені запилені манекени, а зверху на все це лилося тьмяне світло, що йшло від вітрин, закритих газетами. Біля головного входу знаходився сонний охоронець, і, судячи з його уніформи, у якій він дуже був схожий на реєстратора, це був один із наших. Його роботою було перевіряти та прикривати людей, які заходили до Диявольського Акра, і не турбувати тих, хто його полишав, тому мені, як самотньому мандрівникові без багажу, було легко пройти повз нього, просто кивнувши самовпевнено в його бік.