— У Талахасе. Ми кілька разів дітьми святкували там Різдво. Друзі наших батьків мали там оселю, щоб заховатись від снігу. Мабуть, вони полюбляли усамітненість, бо їхній будиночок стоїть в абсоютній глушині. Власне, він не зовсім на озері, але там болотиста місцевість, а о цій порі року комарі просто зжиратимуть.

— Тобі б з нерухомістю працювати. Упевнений, що там ніхто не мешкає?

— Я не бачив Маккінлі з похорону батьків, але, відколи я знаюсь із ними, вони ніколи не їздили на південь улітку. Завжди тільки взимку.

— Хоч туди, хоч будь-куди. Якщо будиночок зайнятий, то, можливо, знайдемо порожню оселю.

Вона побачила знак Державної траси № 70, що веде на північ.

— Нам треба повернути на схід, проїхати місто Оклахома, потім через Даллас. Добре було б, якщо хтось шукатиме, повернутись у Техас. Так ми здаватимемось невинними.

— Ми лише захищались.

— Байдуже. Якщо нас схоплять за те, що сталось, поліції доведеться нас засадити. Навіть якщо ми переповідатимемо кожну деталь і вони повірять кожному нашому слову, що малоймовірно, м’яко кажучи, їм все одно доведеться нас ненадовго посадити за ґрати. Ненадовго. Людям, які найняли вбивцю, небагато знадобиться часу, щоб дістатись до нас за ґратами. Ми станемо легкими мішенями.

Він відчув, як затремтіли в неї пальці, і легенько потер великим пальцем тильний бік її руки.

— Отже, гадаєш, скоювати серію злочинів зараз недоречно?

Вона не йняла віри, що саме він підбадьорював її зараз.

— Мабуть, — погодилась вона, — але, можливо, до того дійде.

Вона зиркнула на покажчик рівня палива, а тоді прошипіла:

— Ця машинерія пожирає бензин так, немов навмисно намагається мене розсердити.

— Чим ми можемо зарадити?

— Маю поїхати на заправку, сплати готівкою.

— Але ж наші обличчя…

— Нічого не вдієш. Я просто удаватиму, що втрапила в аварію… що, зрештою, взагалі не вигадка, хіба ні? Зрештою, мені більше нічого робити.

Пожирач пального змусив Алекс зупинитися значно раніше, ніж вона хотіла б. Керуючись знаками, вона проїхала містом Оклахома до аеропорту, здогадуючись, що заправки поблизу нього будуть залюдненими навіть уночі. А ще, якщо хтось їх там помітить, гадатимуть, що вони збираються сісти на літак. І подальші пошуки зосередять на аеропорту.

Вона попросила Деніела знайти її кофтину з каптуром, що велика на неї. Вдягнувши її зараз, він подумав, що краще б вона була легшою, щоб Алекс не вирізнялась. На заправці стояло ще дві машини — таксі та вантажівка. Звісно, обоє водії-чоловіки витріщались на джип. Вийшовши з авта, вона по-хлопчачому згорблено пройшла і встромила пістолет у паливний бак. Поки набирався бак, вона згорблено попростувала у крамничку. Узявши упаковку зернових батончиків і шість пляшок бутильованої води в упаковці, вона понесла покупки до жінки на касі років п’ятдесяти з гаком. У неї було вибілене біляве волосся з темними коренями сантиметрів зо три, зуби, вкриті нікотиновими плямами, та бейдж з іменем БЕВЕРЛІ. Спочатку вона майже не звернула уваги на Алекс, просто пробила товар. Але потім Алекс мала заговорити.