— Аспірин є?

Вона втомлено кивнула.

— Чудова думка. Нам обом треба трохи поспати. Із собаками все буде гаразд, якщо дамо їм гуляти просто неба, адже так? Не хочу, щоб вони сиділи взаперті зранку до ночі.

Алекс знайшла кілька пігулок знеболювального, поки Деніел порозсував речі назад у джип, склавши їх збоку від розкладачки та звільнивши невелику пласку ділянку для них обох. Задоволена, що зробила все, що змогла, Алекс розгорнула свій спальний мішок і закотила верхній край, щоб вийшла подушка.

Ненормально нормальним здавалось їй те, що Деніел лежав поруч із нею, те, як він машинально і зручно обійняв її однією рукою за стан, уткнувшись обличчям їй у потилицю. Його коротка щетина дряпала їй шкіру, але вона не зважала.

Вона вже засинала, коли помітила, як він ворушиться за нею. Спочатку гадала, що він захропів, але здригання не припинялись ні на мить. Схопивши його пальці на своїй талії, відчула, що вони тремтять. Вона рвучко підвелася і розвернулась обличчям до нього. Він широко розплющив очі через те, що вона різко повернулась, і став підводитись, щоб сісти. Вона штовхнула його рукою в груди.

— Що таке? — прошепотів.

Вона поглянула на його обличчя. У тіні важко було щось розгледіти, але він був блідіший, ніж раніше. Вона мала очікувати на це. Тепер, коли вони буквально на мить відклали зброю, певна річ, що жорстока ніч, пережита напередодні, їх наздогнала. Мабуть, це не був справжній шок, а лише звичайний напад паніки.

— Нічого, хіба щось негаразд із тобою, — вона торкнулась долонею його чола. Липке. — Тобі зле?

— Ні, все добре.

— Ти тремтиш.

Він захитав головою і глибоко вдихнув.

— Пробач, я просто думав про те, …як близько вона була.

— Більше не думай. Усе вже. Ти в безпеці.

— Знаю, знаю.

— Я не дозволю, щоб із тобою щось трапилось.

Він коротко гигикнув, і вона розчула у цім смішку ту саму істерію, яка була в її сміхові учора вночі.

— Я знаю, — повторив він. — Зі мною все буде добре. А з тобою? Ти в безпеці? — він пригорнув її до грудей, обережно гладячи понівечений бік її обличчя пальцями й шепочучи їй у волосся:

— Отак просто я міг тебе втратити. Усе, що має для мене хоча б якийсь сенс, зникло. Я втратив домівку, роботу, моє життя… Я загубив себе. Я тримаюсь, ухопившись нігтями, і тримаюсь за тебе, Алекс. Якщо з тобою щось трапиться… Не знаю, що це значить для мене. Я не знаю, як житиму далі. Із рештою я упораюсь, але я не можу втратити тебе теж, не можу.

І знову його тіло затремтіло.